Гепацеф Комби инструкция по применению

діючі речовини: cefoperazone, sulbactam;1 флакон містить стерильної суміші цефоперазону натрієвої солі та сульбактаму натрієвої солі (1:1), у перерахуванні на цефоперазон – 1,0 г та сульбактам – 1,0 г.действующие вещества: cefoperazone, sulbactam;1 флакон содержит стерильной смеси цефоперазона натриевой соли и сульбактама натриевой соли (1:1), в пересчете на цефоперазон – 1,0 г и сульбактам – 1,0 г.Лекарственная форма. Порошок для раствора для инъекций.Основные физико-химические свойства: порошок белого или почти белого цвета.Фармакотерапевтическая группа. Антибактериальные средства для системного применения. Бета-лактамные антибиотики. Цефалоспорины третьего поколения. Код ATХ J01D D62.

Фармакодинаміка. До складу препарату входять цефоперазон (цефалоспориновий антибіотик III покоління) та сульбактам (необоротний інгібітор більшості основних β-лактамаз, які продукуються пеніцилін-резистентними мікроорганізмами). Антибактеріальним компонентом препарату є цефоперазон, який діє на чутливі мікроорганізми у стадії активного розмноження шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду клітинної мембрани. Сульбактам не має реальної антибактеріальної активності, окрім дії проти Neisseriaceae і Acinetobacter. Проте біохімічні дослідження на безклітинних бактерійних системах проявили здатність сульбактаму до необоротного пригнічення найважливіших β-лактамаз, які продукуються пеніцилін-резистентними мікроорганізмами. Потенціал сульбактаму відносно запобігання деструкції пеніцилінів і цефалоспоринів резистентними мікроорганізмами підтверджений у дослідженнях на штамах резистентних мікроорганізмів, у яких сульбактам продемонстрував виражений синергізм із пеніцилінами і цефалоспоринами. Оскільки сульбактам також зв’язується із деякими пеніцилінозв’язуючими білками, чутливі мікроорганізми стають чутливішими до дії сульбактаму/цефоперазону, ніж до дії одного цефоперазону.Комбінація сульбактаму і цефоперазону активна до всіх мікроорганізмів, чутливих до цефоперазону. Крім того, при застосуванні вказаної комбінації спостерігається синергізм дії її компонентів відносно таких мікроорганізмів: Haemophilus influenzae, Bacteroides spp., Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus. Сульбактам/цефоперазон in vitro активний відносно широкого спектра клінічно значущих мікроорганізмів. Грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus (штами, що продукують або не продукують пеніциліназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (переважно Diplococcus pneumoniae), Streptococcus pyogenes (β-гемолітичний стрептокок групи А); Streptococcus agalactiae (β-гемолітичний стрептокок групи В), більшість інших видів β-гемолітичних стрептококів; більшість штамів Streptococcus faecalis (ентерококи).Грамнегативні мікроорганізми: Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (переважно Proteus morganii), Providencia rettgeri (переважно Proteus rettgeri), Providencia spp., Serratia spp. (включаючи S. marcescens), Salmonella spp.і Shigella spp., Pseudomonas aeruginosa і деякі види Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica. Анаеробні мікроорганізми: грамнегативні бацили (включаючи Bacteroides fragilis, інші види Bacteroides і Fusobacterium spp.); грампозитивні і грамнегативні коки (включаючи Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. і Veillonella spp.); грампозитивні бацили (включаючи Clostridium spp., Eubacterium spp. і Lactobacillus spp.).Для препарату встановлені такі діапазони ефективних концентрацій (МПК, мкг/мл за концентрацією цефоперазону): чутливі – менше 16, проміжні – 17-36, резистентні – більше 64. Фармакокінетика. При введенні препарату приблизно 84 % сульбактаму і 25 % цефоперазону виводиться нирками. Більша частина цефоперазону виводиться із жовчю. Після введення сульбактаму/цефоперазону середній період напіввиведення сульбактаму складає 1 годину, а цефоперазону – 1,7 години. Концентрації у плазмі крові пропорційні введеній дозі. Ці дані відповідають фармакокінетичним параметрам компонентів при їх роздільному вживанні.Середні значення максимальних концентрацій сульбактаму і цефоперазону після введення 2 г препарату (1 г сульбактаму, 1 г цефоперазону) внутрішньовенно упродовж 5 хвилин становлять 130,2 і 236,8 мкг/мл відповідно. Це свідчить про більший об’єм розподілу сульбактаму (Vα = 18,0-27,6 л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vα = 10,2-11,3 л). Обидва компоненти препарату інтенсивно розподіляються у тканинах і рідинах організму, включаючи жовч, жовчний міхур, шкіру, апендикс, маткові труби, яєчники, матку. У дітей значення періоду напіввиведення сульбактаму становить від 0,91 до 1,42 години, цефоперазону – від 1,44 до 1,88 години. Дані про фармакокінетичну взаємодію між сульбактамом і цефоперазоном при їх одночасному застосуванні у формі комбінації відсутні.Після багатократного введення не виявлено жодних істотних змін у фармакокінетиці компонентів сульбактаму/цефоперазону і будь-якій їх кумуляції при вживанні через кожних 8-12 годин. Цефоперазон у значній мірі виділяється із жовчю. Період напіввиведення цефоперазону з сироватки крові збільшується, а ступінь виділення із сечею зазвичай підвищується у пацієнтів із хворобами печінки і обструкцією жовчних шляхів. Навіть у випадках тяжкого порушення функцій печінки кількість препарату в жовчі досягає терапевтичної концентрації у той час, як період напіввиведення препарату з плазми крові збільшується лише в 2-4 рази.Фармакодинамика. В состав препарата входят цефоперазон (цефалоспориновый антибиотик III поколения) и сульбактам (необратимый ингибитор большинства основных β-лактамаз, продуцируемых пенициллин-резистентными микроорганизмами). Антибактериальным компонентом препарата является цефоперазон, который действует на чувствительные микроорганизмы в стадии активного размножения путем угнетения биосинтеза мукопептида клеточной мембраны. Сульбактам не имеет реальной антибактериальной активности, кроме действия против Neisseriaceae и Acinetobacter. Однако биохимические исследования на бесклеточных бактериальных системах выявили способность сульбактама к необратимому угнетению важнейших β-лактамаз, которые продуцируются пенициллин-резистентными микроорганизмами. Потенциал сульбактама относительно предотвращения деструкции пенициллинов и цефалоспоринов резистентными микроорганизмами подтвержден в исследованиях на штаммах резистентных микроорганизмов, в которых сульбактам продемонстрировал выраженный синергизм с пенициллинами и цефалоспоринами. Поскольку сульбактам также связывается с некоторыми пенициллиносвязывающими белками, чувствительные микроорганизмы становятся более чувствительными к действию сульбактама/цефоперазона, чем к действию одного цефоперазона. Комбинация сульбактама и цефоперазона активна по отношению ко всем микроорганизмам, чувствительным к цефоперазону. Кроме того, при применении указанной комбинации наблюдается синергизм действия ее компонентов в отношении таких микроорганизмов: Haemophilus influenzae, Bacteroides spp., Acinetobacter calcoaceticus, Enterobacter aerogens, Escherichia coli, Proteus mirabilis, Klebsiella pneumoniae, Morganella morganii, Citrobacter freundii, Enterobacter cloacae, Citrobacter diversus.Сульбактам/цефоперазон in vitro активен в отношении широкого спектра клинически значимых микроорганизмов. Грамположительные микроорганизмы: Staphylococcus aureus (штаммы, продуцирующие или не продуцирующие пенициллиназу), Staphylococcus epidermidis, Streptococcus pneumoniae (преимущественно Diplococcus pneumoniae), Streptococcus pyogenes (β-гемолитический стрептококк группы А); Streptococcus agalactiae (β-гемолитический стрептококк группы В), большинство других видов β-гемолитической стрептококков; большинство штаммов Streptococcus faecalis (энтерококки). Грамотрицательные микроорганизмы: Escherichia coli, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Citrobacter spp., Haemophilus influenzae, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii (преимущественно Proteus morganii), Providencia rettgeri (преимущественно Proteus rettgeri), Providencia spp., Serratia spp. (включая S. marcescens), Salmonella spp.и Shigella spp., Pseudomonas aeruginosa и некоторые виды Pseudomonas, Acinetobacter calcoaceticus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, Bordetella pertussis, Yersinia enterocolitica. Анаэробные микроорганизмы: грамотрицательные бациллы (включая Bacteroides fragilis, другие виды Bacteroides и Fusobacterium spp.) грамположительные и грамотрицательные кокки (включая Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. и Veillonella spp.) грамположительные бациллы (включая Clostridium spp., Eubacterium spp. и Lactobacillus spp.). Для препарата установлены следующие диапазоны эффективных концентраций (МПК, мкг/мл по концентрации цефоперазона): чувствительные – менее 16, промежуточные – 17-36, резистентные – более 64. Фармакокинетика. При введении препарата примерно 84 % сульбактама и 25 % цефоперазона выводится почками. Большая часть цефоперазона выводится с желчью. После введения сульбактама/цефоперазона средний период полувыведения сульбактама составляет 1 час, цефоперазона – 1,7 часа. Концентрации в плазме крови пропорциональны введенной дозе. Эти данные соответствуют фармакокинетическим параметрам компонентов при их раздельном употреблении. Средние значения максимальных концентраций сульбактама и цефоперазона после введения 2 г препарата (1 г сульбактама, 1 г цефоперазона) внутривенно в течение 5 мин составляют 130,2 и 236,8 мкг/ мл соответственно. Это свидетельствует о большем объеме распределения сульбактама (Vα = 18,0-27,6 л) по сравнению с распределением цефоперазона (Vα = 10,2-11,3 л). Оба компонента препарата интенсивно распределяются в тканях и жидкостях организма, включая желчь, желчный пузырь, кожу, аппендикс, маточные трубы, яичники, матку. У детей период полувыведения сульбактама составляет от 0,91 до 1,42 часа, цефоперазона – от 1,44 до 1,88 часа. Данные о фармакокинетическом взаимодействии между сульбактамом и цефоперазоном при их одновременном применении в форме комбинации отсутствуют. После многократного введения не выявлено никаких существенных изменений в фармакокинетике компонентов сульбактама/цефоперазона и любой их кумуляции при употреблении через каждые 8-12 часов. Цефоперазон в значительной степени выделяется с желчью. Период полувыведения цефоперазона из сыворотки крови увеличивается, а степень выделения с мочой обычно повышается у пациентов с болезнями печени и обструкцией желчных путей. Даже в случаях тяжелого нарушения функции печени количество препарата в желчи достигает терапевтической концентрации в то время, как период полувыведения из плазмы крови увеличивается лишь в 2-4 раза.Клинические характеристики. Показания. Лечение инфекций, вызванных чувствительными к препарату микроорганизмами: - инфекции дыхательных путей (верхних и нижних отделов); - инфекции мочевыводящих путей (верхних и нижних отделов); - перитонит, холецистит, холангит и другие инфекции брюшной полости; - септицемия; - менингит; - инфекции кожи и мягких тканей; - инфекции костей и суставов; - воспалительные заболевания органов малого таза, эндометриты, гонорея и другие инфекции половых органов.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до препарату мікроорганізмами:інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);перитоніт, холецистит, холангіт та інші інфекції черевної порожнини; септицемія;менінгіт;інфекції шкіри та м’яких тканин;інфекції кісток та суглобів;запальні захворювання органів малого таза, ендометрити, гонорея та інші інфекції статевих органів.

Застосування комбінованого препарату протипоказане пацієнтам із алергією на сульбактам, пеніциліни чи цефалоспорини в анамнезі.Применение препарата противопоказано пациентам с аллергией на сульбактам, пенициллины или цефалоспорины в анамнезе.Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.Аминогликозиды. Смешивание препарата с аминогликозидами в одном шприце приводит к взаимной инактивации; если эти группы антибактериальных агентов должны быть применены одновременно, то вводить их нужно в разные места с интервалом в 1 час. Препарат повышает риск развития нефротоксичности аминогликозидов, фуросемида.Бактериостатические препараты (хлорамфеникол, эритромицин, сульфаниламиды, тетрациклины) снижают активность препарата.Пробенецид уменьшает канальцевую секрецию сульбактама; результатом этого является увеличение их концентрации в плазме крови и периода полувыведения препаратов и повышение риска интоксикации. Усиливает риск кровотечения при применении с нестероидными противовоспалительными препаратами.Алкоголь. При употреблении алкоголя во время курса лечения и в течение 5 дней после лечения цефоперазоном отмечались такие реакции как покраснение лица, потливость, головная боль, тахикардия. Аналогичные реакции наблюдались и при применении других цефалоспоринов. Пациентам следует быть осторожными при употреблении алкогольных напитков при применении препарата. При использовании искусственного питания (перорального или парентального) растворы, содержащие этанол, использовать не следует.Комбинированная терапия. Учитывая широкий спектр антибактериальной активности сульбактама/цефоперазона, большинство инфекций можно адекватно лечить этим препаратом как монотерапией. Однако при определенных показаниях сульбактам/цефоперазон можно применять вместе с другими антибиотиками. Если при этом применять аминогликозиды, необходимо контролировать функции почек на протяжении всего курса терапии (также см. раздел Несовместимость).Взаимодействие с веществами, используемыми при лабораторных анализах. Ложноположительная реакция на глюкозу в моче может быть обнаружена при применении раствора Бенедикта или Фелинга.

Гіперчутливість. Існують повідомлення про розвиток тяжких, а інколи і летальних анафілактичних реакцій у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамами або цефалоспоринами. Виникнення таких реакцій імовірніше в осіб з відомою гіперчутливістю до багатьох алергенів в анамнезі. У разі розвитку алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування невідкладної терапії, зокрема, введення адреналіну. За показаннями можливо застосування оксигенотерапії, внутрішньовенного введення кортикостероїдів, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію.Загальні перестороги. Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища, ймовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів із обмеженим харчуванням, порушенням всмоктування (наприклад, при фіброзі жовчного міхура) та осіб, що тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів треба контролювати протромбіновий час. Аналогічний контроль слід здійснювати у пацієнтів, що отримують терапію антикоагулянтами. У зазначених випадках слід призначати прийом екзогенного вітаміну К.Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале лікування препаратом може призвести до посиленого росту резистентної мікрофлори. У процесі лікування необхідно ретельно контролювати стан пацієнтів. Слід бути готовими до періодичних проявів порушень діяльності нирок, печінки та кровотворної системи, так само як і при застосуванні інших системних засобів. Це особливо стосується новонароджених, зокрема, недоношених, а також інших немовлят.Необхідно періодично перевіряти, чи не виникли під час тривалого лікування прояви порушень функцій систем органів, включаючи порушення функцій нирок, печінки та кровотворної системи.Про виникнення діареї, пов’язаної з Clostridium difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних засобів, включаючи сульбактам натрію/ цефоперазон натрію. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними засобами пригнічує нормальну флору товстої кишки, що призводить до посиленого росту С. difficile. С. difficile продукує токсини А і В, що мають значення у розвитку CDAD. Гіпертоксин, який продукують штами С. difficile, спричиняє зростання показників захворюваності та летальності, оскільки ці мікроорганізми можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії, що може призводити до необхідності проведення колектомії. CDAD слід розглядати в усіх пацієнтів, у яких після застосування антибіотиків виникла діарея. Необхідно ретельно зібрати анамнез хвороби, оскільки про виникнення CDAD повідомлялося через 2 місяці після призначення антибактеріальних засобів.При виникненні суперінфекції необхідно призначити відповідне лікування.Цей лікарський засіб містить натрій: препарат може бути непридатний для застосування пацієнтам, які перебувають на дієті з контролем вмісту натрію.Застосування при порушеннях функцій нирок. У пацієнтів із порушеннями функцій нирок різного ступеня при застосуванні препарату загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з визначеним кліренсом креатиніну. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функцій нирок відмічається суттєве збільшення терміну напівжиття сульбактаму. Гемодіаліз суттєво впливає на термін напівжиття, загальний кліренс та об’єм розподілу сульбактаму. Будь-яких змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих з нирковою недостатністю не виявлено.Застосування при порушеннях функцій печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із хворобами печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напівжиття цефоперазону в плазмі крові звичайно подовжується, а виділення із сечею збільшується. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі виявляються терапевтичні концентрації цефоперазону, а період напівжиття у плазмі крові збільшується в 2-4 рази.У випадках тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких хвороб печінки або при наявності супутніх порушень функцій нирок може бути необхідною корекція дози.Застосування у літньому та старечому віці. При застосуванні як сульбактаму, так і цефоперазону, спостерігалося подовження терміну напівжиття, зниження загального кліренсу та збільшення об’єму розподілу порівняно з даними щодо добровольців молодого віку. Фармакокінетика сульбактаму прямо корелювала з рівнем функцій нирок, а фармакокінетика цефоперазону добре корелювала з порушеннями функцій печінки.Застосування для лікування дітей. Дослідження у педіатричній популяції не виявили будь-яких змін у фармакокінетиці компонентів препарату, порівняно з дорослими особами не має суттєвих відмінностей.Застосування для лікування немовлят. Препарат ефективно застосовують немовлятам. Однак всебічних досліджень застосування недоношеним немовлятам або новонародженим не проводилося. Тому перед початком лікування недоношених немовлят або новонароджених слід ретельно оцінити потенціальну користь та можливий ризик терапії. Цефоперазон не витискує білірубіну із місць зв’язування з білками плазми крові.Гиперчувствительность. Имеются сообщения о развитии тяжелых, а иногда и летальных анафилактических реакций у пациентов, которые получали терапию бета-лактамами или цефалоспоринами. Возникновение таких реакций более вероятно у лиц с известной гиперчувствительностью ко многим аллергенам в анамнезе. При развитии аллергических реакций необходимо немедленно отменить препарат и назначить соответствующее лечение. Тяжелые анафилактические реакции требуют немедленного применения неотложной терапии, в частности введение адреналина. По показаниям возможно применение оксигенотерапии, внутривенного введения ГКС, обеспечение проходимости дыхательных путей, включая интубацию. Общие предостережения. Как и при применении других антибиотиков, лечение цефоперазоном у некоторых пациентов может приводить к развитию дефицита витамина К. Механизм этого явления, вероятно, связан с угнетением кишечной микрофлоры, которая в норме синтезирует данный витамин. Таким образом, группа риска включает пациентов с ограниченным питанием, нарушением всасывания (например, при фиброзе желчного пузыря) и лиц, длительное время находятся на парентеральном (внутривенном) питании. У таких пациентов следует контролировать протромбиновое время. Аналогичный контроль нужно осуществлять у пациентов, получающих терапию антикоагулянтами. В указанных случаях необходимо дополнительно назначить экзогенного витамина К.Как и при применении других антибиотиков, длительное лечение препаратом может привести к усиленному росту резистентной микрофлоры. В процессе лечения необходимо тщательно контролировать состояние пациентов. Следует быть готовым к периодическим проявлениям нарушений деятельности почек, печени и кроветворной системы, так же как и при применении других системных средств. Это особенно касается новорожденных, в частности, недоношенных, а также других младенцев. Необходимо периодически проверять, не возникли во время длительного лечения проявления нарушений функций систем органов, включая нарушение функций почек, печени и кроветворной системы. О возникновении диареи, связанной с Clostridium difficile (CDAD), сообщалось при применении почти всех антибактериальных средств, включая сульбактам натрия/цефоперазон натрия. Тяжесть проявлений может колебаться от умеренной диареи до летального колита. Лечение антибактериальными средствами подавляет нормальную флору толстой кишки, что приводит к усиленному росту С. difficile. С. difficile продуцирует токсины А и В, имеющие значение в развитии CDAD. Гипертоксин, который продуцируют штаммы С. difficile, вызывает рост показателей заболеваемости и летальности, поскольку эти микроорганизмы могут быть рефрактерными к антимикробной терапии, что может приводить к необходимости проведения колэктомии. CDAD следует рассматривать у всех пациентов, у которых после применения антибиотиков возникла диарея. Необходимо тщательно собрать анамнез болезни, поскольку о возникновении CDAD сообщалось через 2 месяца после назначения антибактериальных средств. При возникновении суперинфекции необходимо назначить соответствующее лечение. Это лекарственное средство содержит натрий: препарат может быть непригоден для применения пациентам, находящимся на диете с контролем содержания натрия. Применение при нарушениях функций почек. У пациентов с нарушениями функций почек различной степени при применении препарата общий клиренс сульбактама тесно коррелирует с определенным клиренсом креатинина. У пациентов с тяжелыми нарушениями функции почек отмечается существенное увеличение периода полувыведения сульбактама. Гемодиализ существенно влияет на период полувыведения, общий клиренс и объем распределения сульбактама. Каких-либо изменений в фармакокинетике цефоперазона у больных с почечной недостаточностью не выявлено. Применение при нарушениях функций печени. Цефоперазон значительной степени выделяется с желчью. У пациентов с заболеваниями печени и/или обструкцией желчевыводящих путей период полувыведения цефоперазона в плазме крови обычно удлиняется, а выделение с мочой увеличивается. Даже при тяжелых нарушениях функции печени в желчи обнаруживаются терапевтические концентрации цефоперазона, а полувыведения в плазме крови увеличивается в 2-4 раза. В случаях тяжелой обструкции желчевыводящих путей, тяжелых заболеваний печени или при наличии сопутствующих нарушений функций почек может потребоваться коррекция дозы. Применение в пожилом и старческом возрасте. При применении как сульбактама, так и цефоперазона, наблюдалось удлинение периода полувыведения, снижение общего клиренса и увеличение объема распределения по сравнению с данными добровольцев молодого возраста. Фармакокинетика сульбактама прямо коррелировала с уровнем функции почек, а фармакокинетика цефоперазона хорошо коррелировала с нарушениями функций печени. Применение у детей. Исследования в педиатрической популяции не выявили каких-либо изменений в фармакокинетике компонентов препарата, по сравнению со взрослыми лицами не имеет существенных различий. Применение для лечения младенцев. Препарат эффективно применяют младенцам. Однако всесторонних исследований применения недоношенным младенцам или новорожденным не проводилось. Поэтому перед началом лечения недоношенных младенцев или новорожденных следует тщательно оценить потенциальную пользу и возможный риск терапии. Цефоперазон не вытесняет билирубина из мест связывания с белками плазмы крови.

Препарат проникає крізь плацентарний бар’єр. Лікування вагітних проводять лише тоді, коли можлива користь для матері переважає потенційний ризик для плода. У грудне молоко проникає тільки невелика частка введеної дози сульбактаму та цефоперазону. Хоча обидві складові препарату проникають у незначній кількості у грудне молоко, препарат слід з обережністю призначати жінкам, які годують груддю.Препарат проникает через плацентарный барьер. Лечение беременных проводят только тогда, когда ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. В грудное молоко проникает только небольшая часть введенной дозы сульбактама и цефоперазона. Хотя обе составляющие препарата проникают в незначительном количестве в грудное молоко, препарат следует с осторожностью назначать женщинам, кормящим грудью.Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами. Влияние маловероятно.

Гепацеф комбі застосовується у дітей. Однак всебічних досліджень застосування препарату у недоношених немовлят або новонароджених не проводилося. Тому перед початком лікування недоношених немовлят або новонароджених слід ретельно оцінити потенційну користь та можливий ризик терапії.

Розчин препарату можна вводити внутрішньовенно та внутрішньом’язово.Дорослим застосовувати у середньодобовій дозі 2-4 г (введення кожні 12 годин). При тяжкому перебігу інфекцій дозу можна збільшити до 8 г на добу при співвідношенні діючих речовин 1:1 (тобто вміст цефоперазону 4 г). У пацієнтів, які отримують сульбактам і цефоперазон у співвідношенні 1:1, може виникати потреба додаткового окремого введення цефоперазону. У цьому випадку його вводити кожні 12 годин рівними дозами. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г. Застосування хворим із порушеною функцією нирок. Дозовий режим при застосуванні препарату для лікування пацієнтів із значним зниженням функцій нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) підлягає корекції з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза 2 г сульбактаму), а пацієнтам із кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза 1 г сульбактаму). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додаткового призначення цефоперазону.Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво порушується при застосуванні гемодіалізу. Термін напівжиття цефоперазону в плазмі крові при гемодіалізі дещо зменшується. Таким чином, дозовий режим при застосуванні діалізу повинен підлягати корекції.Комбінована терапія. Враховуючи широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, більшість інфекцій ефективно лікуються монотерапією даним препаратом. Проте у деяких випадках сульбактам/цефоперазон можливо застосовувати в комбінації з іншими антибіотиками. У випадку одночасного застосування аміноглікозидів необхідно контролювати функції нирок та печінки упродовж усього курсу лікування. Застосування хворим із порушеною функцією печінки. Корекція дози може бути необхідною у випадках тяжкої обструкційної жовтухи і тяжких захворювань печінки або коли ці обидві патології супроводжуються порушенням функції нирок. Пацієнтам із порушеннями функції печінки та супутніми порушеннями функції нирок необхідний контроль концентрації цефоперазону в плазмі крові і при потребі – відповідна корекція дози. У випадках відсутності ретельного контролю за концентрацією препарату в плазмі крові доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г на добу.Для дітей доза препарату становить 40-80 мг/кг на добу. Препарат слід вводити кожні 6-12 годин рівномірно розподіленими дозами. У разі тяжких інфекцій ці дози можна підвищувати до 160 мг/кг на добу при співвідношенні сульбактаму і цефоперазону 1:1. Дозу слід вводити, розподіляючи її на 2-4 рівні частини.Лікування немовлят. Немовлятам 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Внутрішньовенне введення. Для краплинної інфузії вміст кожного флакона слід розчинити у відповідній кількості 5 % розчину декстрози у воді, 0,9 % розчині натрію хлориду або стерильної води для ін'єкцій, а потім перед застосуванням розвести до 20 мл аналогічним розчином, після чого вводити краплинно впродовж 15-60 хвилин.

Препарат сумісний з водою для ін’єкцій, 5 % розчином декстрози в 0,225 % розчині натрію хлориду і 5 % розчином декстрози в ізотонічному розчині натрію хлориду в концентраціях від 10 мг цефоперазону і 10 мг сульбактаму на 1 мл і до 125 мг цефоперазону і 125 мг сульбактаму на 1 мл.Лактатний розчин Рінгера прийнятний для розведення при внутрішньовенній інфузії, але не для первинного розведення. Для внутрішньовенної ін’єкції вміст флакона розводиться, як описано вище, і вводиться упродовж принаймні 3 хвилини. Для безпосередньої внутрішньовенної ін’єкції максимальна разова доза для дорослого становить 2 г, а для дитини – 50 мг/кг маси тіла. Внутрішньом’язове введення. Лідокаїну гідрохлорид застосований для розведення при внутрішньом’язовому застосуванні, але не для первинного розведення.Рекомендовано враховувати інформацію з безпеки лідокаїну гідрохлориду у разі застосування його як розчинника.Раствор препарата можно вводить внутривенно и внутримышечно. Взрослым применять в среднесуточной дозе 2-4 г (введение каждые 12 часов). При тяжелом течении инфекций дозу можно увеличить до 8 г в сутки при соотношении действующих веществ 1:1 (т.е. содержание цефоперазона 4 г). У пациентов, которые получают сульбактам и цефоперазон в соотношении 1:1, может возникнуть необходимость дополнительного отдельного введения цефоперазона. В этом случае его вводить каждые 12 ч равными дозами. Рекомендуемая максимальная суточная доза сульбактама составляет 4 г. Применение больным с нарушенной функцией почек. Режим дозирования при применении препарата у пациентов со значительным снижением функции почек (клиренс креатинина менее 30 мл/мин) подлежит коррекции с целью компенсации сниженного клиренса сульбактама. Пациентам с клиренсом креатинина 15-30 мл/мин сульбактам назначают в максимальной дозе 1 г, каждые 12 ч (максимальная суточная доза 2 г сульбактама), а пациентам с клиренсом креатинина менее 15 мл/мин сульбактам назначают в максимальной дозе 500 мг каждые 12 ч (максимальная суточная доза 1 г сульбактама). При тяжелых инфекциях может возникнуть необходимость дополнительного назначения цефоперазона. Фармакокинетический профиль сульбактама существенно нарушается при применении гемодиализа. Период полувыведения цефоперазона в плазме крови при гемодиализе несколько уменьшается. Таким образом, режим дозирования при применении диализа должен корректироваться. Комбинированная терапия. Учитывая широкий спектр антибактериальной активности сульбактама/цефоперазона, большинство инфекций эффективно лечатся монотерапией данным препаратом. Однако в некоторых случаях сульбактам/цефоперазон можно применять в комбинации с другими антибиотиками. В случае одновременного применения аминогликозидов необходимо контролировать функции почек и печени на протяжении всего курса лечения. Применение больным с нарушенной функцией печени. Коррекция дозы может потребоваться в случаях тяжелой обструкционной желтухи и тяжелых заболеваний печени или когда подобная патология сопровождается нарушением функции почек. Пациентам с нарушениями функции печени и сопутствующими нарушениями функции почек необходим контроль концентрации цефоперазона в плазме крови и при необходимости – соответствующая коррекция дозы. В случаях отсутствия тщательного контроля за концентрацией препарата в плазме крови доза цефоперазона не должна превышать 2 г в сутки.Для детей доза составляет 40-80 мг/кг в сутки. Препарат следует вводить каждые 6-12 часов равномерно распределенными дозами. В случае тяжелых инфекций эти дозы можно повышать до 160 мг/кг в сутки при соотношении сульбактама и цефоперазона 1:1. Дозу нужно вводить, распределяя ее на 2-4 равные части. Лечение младенцев. Младенцам 1-й недели жизни препарат следует вводить каждые 12 часов. Максимальная суточная доза сульбактама для детей не должна превышать 80 мг/кг в сутки (160 мг/кг/добу Гепацефа комби). В случае, когда необходима доза цеофперазона, которая превышает 80 мг/кг/сутки, следует дополнительно призначить цефоперазон.Внутривенное введение. Для капельной инфузии содержимое каждого флакона следует растворить в соответствующем количестве 5 % раствора декстрозы в воде, 0,9 % растворе натрия хлорида или стерильной воды для инъекций, а затем перед применением развести до 20 мл аналогичным раствором, после чего вводить капельно в течение 15-60 минут.

Препарат совместим с водой для инъекций, 5 % раствором декстрозы в 0,225 % растворе натрия хлорида и 5 % раствором декстрозы в изотоническом растворе натрия хлорида в концентрациях от 10 мг цефоперазона и 10 мг сульбактама на 1 мл и до 125 мг цефоперазона и 125 мг сульбактама на 1 мл. Лактатный раствор Рингера приемлемый для разведения при внутривенной инфузии, но не для первичного разведения. Для внутривенной инъекции содержимое флакона разводится, как описано выше, и вводится в течение по крайней мере 3 минут. Для непосредственной внутривенной инъекции максимальная разовая доза для взрослого составляет 2 г, а для ребенка – 50 мг/кг массы тела. Внутримышечное введение. Лидокаина гидрохлорид приемлем для разведения при внутримышечном применении, но не для первичного разведения. Изначально содержимое флакона разводят в 4 мл стерильной воды для инъекций, а затем в этот раствор добавляют 1 мл 2 % раствора лидокаина гидрохлорида. Вводить медленно и глубоко в большую ягодичную мышцу или в переднюю поверхность бедра.Рекомендуется учитывать информацию по безопасности лидокаина гидрохлорида в случае применения его в качестве растворителя.Дети. Гепацеф комби применяется у детей. Однако всесторонних исследований применения препарата у недоношенных младенцев или новорожденных не проводилось. Поэтому перед началом лечения недоношенных младенцев или новорожденных следует тщательно оценить потенциальную пользу и возможный риск терапии.

Передозування препарату може спричинювати прояви, що являють собою посилені побічні ефекти. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричинювати неврологічні реакції, зокрема судоми. Оскільки цефоперазон і сульбактам виділяються із системи циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура може посилювати елімінацію препарату з організму у випадку передозування у пацієнтів із порушенням функції нирок.Передозировка препарата может вызывать проявления, представляющие собой усиленные побочные эффекты. Следует принимать во внимание, что высокие концентрации бета-лактамных антибиотиков в спинномозговой жидкости могут вызывать неврологические реакции, в частности судороги. Поскольку цефоперазон и сульбактам выделяются из системы циркуляции при гемодиализе, эта процедура может усиливать элиминацию препарата из организма в случае передозировки у пациентов с нарушением функции почек.

Зазвичай препарат добре переноситься. Більшість побічних ефектів слабкі або помірно виражені і не потребують відміни препарату.При застосуванні виявлено нижченаведені побічні ефекти.З боку травної системи. Найчастішими побічними ефектами препарату, як і інших антибіотиків, були прояви з боку травної системи включаючи діарею, нудоту і блювання, псевдомембранозний коліт, суперінфекції, гіперестезії слизової оболонки порожнини рота.З боку шкіри та підшкірних тканин. Як і щодо всіх пеніцилінів і цефалоспоринів, гіперчутливість може включати макулопапульозні висипання та кропив’янку, еритему, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, свербіж, синдром Стівенса-Джонсона. Розвиток зазначених реакцій імовірніший у пацієнтів із наявністю алергії, зокрема на пеніциліни, в анамнезі.З боку системи крові та лімфатичної системи. Зустрічалися випадки незначного зменшення кількості нейротрофілів. Як і випадку з іншими бета-лактамними антибіотиками, при тривалому застосуванні можливий розвиток оборотної нейтропенії. У деяких осіб у ході лікування може виявитися позитивний прямий тест Кумбса. Може спостерігатися зниження рівня гемоглобіну або гематокриту, випадки еозинофілії, тромбоцитопенії і гіпопротромбінемії, лейкопенії, анемії.З боку центральної нервової системи. Цефоперазон може суттєво знижувати запас концентрації альбуміну, при лікуванні новонароджених із жовтяницею підвищує ризик розвитку білірубінової енцефалопатії.З боку серцево-судинної системи. Гіпотензія, васкуліт, брадикардія/тахікардія, кардіогенний шок, зупинка серця.З боку імунної системи. Реакції гіперчутливості, анафілактоїдні та анафілактичні реакції (включаючи анафілактичний шок).Інші прояви. Головний біль, медикаментозна гарячка, озноб, біль і зміни у місці ін’єкції, посмикування м’язів, неспокій.З боку нирок та сечовидільної системи. Гематурія.З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця.З боку дихальної системи. Нечасто: ларингоспазм, бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі та хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів. Рідко: алергічний риніт, диспное.Зміни лабораторних показників. Відмічалося мінливе підвищення показників функціональних печінкових тестів АсАТ, АлАТ, рівня лужної фосфатази, білірубіну, подовження протромбінового часу, псевдопозитивні результати при визначенні вмісту глюкози в сечі неферментативними методами.Місцеві реакції. Препарат добре переноситься при внутрішньом’язовому введенні. Зрідка може відмічатися біль у місці ін’єкції. Як і у випадку з іншими цефалоспоринами і пеніцилінами, при введенні препарату через внутрішньовенний катетер у деяких пацієнтів може розвинутися флебіт у місці інфузії.Інфекції та інвазії: суперінфекції.Обычно препарат хорошо переносится. Большинство побочных эффектов слабо или умеренно выражены и не требуют отмены препарата. При применении выявлено следующие побочные эффекты. Со стороны пищеварительной системы. Наиболее частыми побочными эффектами препарата, как и других антибиотиков, были проявления со стороны пищеварительной системы в виде диареи, тошноты и рвоты, псевдомембранозного колита, суперинфекции, гиперестезии слизистой оболочки полости рта. Со стороны кожи и подкожных тканей. Как и в отношении всех пенициллинов и цефалоспоринов, гиперчувствительность может включать макулопапулезные высыпания и крапивницу, эритему, эксфолиативный дерматит, токсический эпидермальный некролиз, зуд, синдром Стивенса-Джонсона. Развитие указанных реакций наиболее вероятно у пациентов с аллергией, в частности на пенициллины в анамнезе. Со стороны системы крови и лимфатической системы. Встречались случаи незначительного уменьшения количества нейтрофилах. Как и в случае с другими бета-лактамными антибиотиками, при длительном применении возможно развитие обратимой нейтропении. У некоторых лиц в процессе лечения может появиться положительный прямой тест Кумбса. Может наблюдаться снижение уровня гемоглобина или гематокрита, случаи эозинофилии, тромбоцитопении и гипопротромбинемии, лейкопении, анемии. Со стороны центральной нервной системы. Цефоперазон может существенно снижать запас концентрации альбумина, при лечении новорожденных с желтухой повышает риск развития билирубиновой энцефалопатии. Со стороны сердечно-сосудистой системы. Гипотензия, васкулит, брадикардия/тахикардия, кардиогенный шок, остановка сердца. Со стороны иммунной системы. Реакции гиперчувствительности, анафилактоидные и анафилактические реакции (включая анафилактический шок). Со стороны иммунной системы. Реакции гиперчувствительности, анафилактические реакции (в частности шок). Другие проявления. Головная боль, лекарственная лихорадка, озноб, боль и изменения в месте иньекции, подергивания мышц, беспокойство. Со стороны почек и мочевыделительной системы. Гематурия. Со стороны гепатобилиарной системы: желтуха. Со стороны дыхательной системы. Нечасто: ларингоспазм, бронхоспазм у пациентов с бронхиальной астмой в анамнезе и хроническими обструктивными заболеваниями дыхательных путей. Редко: аллергический ринит, диспноэ. Изменения лабораторных показателей. Отмечалось обратимое повышение показателей функциональных печеночных тестов АсАТ, АлАТ, ЩФ, билирубина, удлинение протромбинового времени, ложноположительные результаты при определении содержания глюкозы в моче неферментативными методами. Местные реакции. Препарат хорошо переносится при внутримышечном введении. Изредка может отмечаться боль в месте инъекции. Как и в случае с другими цефалоспоринами и пенициллинами, при введении препарата через внутривенный катетер у некоторых пациентов может развиться флебит в месте инфузии.Инфекции и инвазии: суперинфекции.

Аміноглікозиди. Змішування препарату з аміноглікозидами в одному шприці призводить до взаємної інактивації; якщо ці групи антибактеріальних агентів повинні бути застосовані одночасно, то вводити їх потрібно в різні місця з інтервалом в 1 годину. Препарат підвищує ризик розвитку нефротоксичності аміноглікозидів, фуросеміду.Бактеріостатичні препарати (хлорамфенікол, еритроміцин, сульфаніламіди, тетрацикліни) знижують активність препарату.Пробенецид зменшує канальцеву секрецію сульбактаму; результатом цього є збільшення їх плазматичної концентрації і періоду напіввиведення препаратів та підвищення ризику інтоксикації. Посилює ризик кровотечі при застосуванні разом із нестероїдними протизапальними препаратами.Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та впродовж 5 днів після лікування цефоперазоном відмічалися такі реакції як почервоніння обличчя, пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігалися і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв при застосуванні препарату. При використанні штучного харчування (перорального або парентального) розчини, що містять етанол, використовувати не слід.Комбінована терапія. Зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, більшість інфекцій можна адекватно лікувати цим антибіотиком як монотерапією. Однак за певних показань сульбактам/цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. Якщо при цьому застосовувати аміноглікозиди, необхідно контролювати функції нирок впродовж усього курсу терапії (також див. розділ Несумісність). Взаємодія з речовинами, що використовуються при лабораторних аналізах. Хибно-позитивна реакція на глюкозу в сечі може бути виявлена при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.

Гепацеф комбі та аміноглікозиди не слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо комбінована терапія препаратом та аміноглікозидами є необхідною, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію із застосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьому первинна внутрішньовенна трубкова система повинна бути ретельно промита відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб впродовж доби інтервали між введеннями препарату та аміноглікозидів були по можливості якнайтривалішими.Первинне розведення лактатним розчином Рінгера лактату не рекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною (див. розділ Спосіб застосування та дози).Первинне розведення 2 % розчином лідокаїну не рекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною (див. розділ Спосіб застосування та дози).Цефаперазон фізично несумісний з перфиназином, прометазином.