Хронічний гайморит

Хронічний гайморит — одне з отоларингологічних захворювань, різновид синуситу, що характеризується наявністю запалення (осередку) у верхньощелепній (гайморовій) пазусі. Ця пазуха найбільша серед інших придаткових пазух носа, а найчастішою причиною переходу захворювання на хронічну форму зазвичай вважають неправильне лікування гострого гаймориту чи його відсутність, а також анатомічні особливості структур порожнини носа (викривлення перегородки, збільшені нижні чи середні носові раковини).

Етіологія гаймориту може бути різною — це і віруси, і бактеріальна інфекція, і грибкові ураження. Розвиток хронічної форми триває близько трьох місяців, іноді на тлі повної відсутності лікування або самолікування, а іноді лікування не дає очікуваних результатів. Запальний процес зазвичай спровокований порушеннями відтоку рідини з пазухи. Усе це найчастіше відбувається і на тлі зниження захисних функцій організму (імунітету).

Важливо: хронічний гайморит (хронічний верхньощелепний синусит) у МКХ-10 (Міжнародній класифікації хвороб) має код J32.0.

Причини переходу гострої форми гаймориту в хронічну

Перед тим, як призначити лікування хронічного гаймориту, лікар повинен якнайточніше визначити етіологію (причину). Це важливо, адже у певних ситуаціях може знадобитися хірургічне втручання, інколи ж основними лікарськими засобами будуть антибіотики. Найчастіше у списку причин можна побачити:

  • викривлену носову перегородку, свіжі чи застарілі травми носа, аномалії будови носових порожнин або пазух (не обов’язково верхньощелепних) — іншими словами, все те, що впливає на дренаж, рух повітря, сполучення між пазухами;
  • поліпи в носі або ж злоякісні утворення;
  • хронічні хвороби інших дихальних шляхів — тут найчастіше йдеться про бронхіальну астму, обструктивну хворобу легень;
  • часті інфекції в носоглотці — майже завжди тут йдеться про хронічно запалені мигдалини, як піднебінні, так і носоглоткові;
  • хворі зуби верхньої щелепи та інші запальні процеси в зубах верхньої щелепи (як свіжі, і запущені);
  • грибкові ураження у верхній щелепі — наприклад, міцетома гайморової пазухи (грибкове тіло, наслідок попадання пломбувального матеріалу в пазуху в процесі стоматологічного лікування).

Найчастіше хронічний гайморит розвивається на тлі різних алергічних реакцій. У пацієнтів із ВІЛ шансів на розвиток цієї форми хвороби більше, а ще причиною переходу гаймориту в хроніку можуть бути й генетичні хвороби — наприклад, муковісцидоз.

Важливо: більше ризику розвитку хронічного гаймориту в тих людей, які курять (чим довше, тим більше) працюють за умов забрудненого повітря (частіше хімічні підприємства, шахти, сільське господарство). Пересушене повітря в приміщенні може дати поштовх для початку загострення.

Хронічний гайморит — симптоми

Прояви хвороби найчастіше відзначають саме під час рецидиву, тоді як у періоди ремісії прояви стають непомітними, котрий іноді зовсім зникають. Найчастіше симптоми хронічного гаймориту такі:

  • тривала закладеність носа — може бути як епізодична, так і постійна, при цьому частіше виникає в положенні лежачи;
  • виділення з носових ходів — можуть бути як рідкими, так і слизовими, дуже часто з гноєм (специфічний жовтий або зелений відтінок, запах);
  • густий слиз, що стікає по задній стінці глотки і заважає спати (викликає кашльовий рефлекс, іноді навіть блювання);
  • ранкові напади кашлю (при зміні положення слиз у глотці заважає нормально дихати);
  • проблеми з вухами — закладено одне або відразу два, відчуття шуму в них (тінітус);
  • болісні відчуття в області щік, верхніх зубів, лоба та/або скронь;
  • відчуття розпирання в області очей, біль, набряки повік, порушення відтоку сліз;
  • епізодичні погіршення зору (тимчасово, зі швидким відновленням);
  • періодичний сильний головний біль;
  • зміни в нюху і смакові дивацтва — і запахи, і смаки, часом до аносмії або агевзії (повна втрата нюху або смаку);
  • прострілюючі болі в одному або двох вухах;
  • неприємний запах як з носа, так і з рота (поперемінно або разом);
  • набридливий, ріжучий або колючий біль у горлі.

Найчастіше під час загострення і навіть у періоди ремісії пацієнт може скаржитися на загальну слабкість, швидку втомлюваність, субфебрильну температуру (не вище 37,5 оС). Ознаки хронічного гаймориту можна легко переплутати з симптомами інших захворювань, це важливо розуміти, а також не слухати шкідливих порад і коментарів від «знавців» гаймориту. Самолікування шкідливе у будь-якому разі, але коли йдеться про гнійні процеси, ризик збільшується в рази. Будь-який з характерних симптомів сам по собі є приводом звернутися до лікаря, якщо у пацієнта стоїть діагноз хронічний гайморит — це дозволить швидко полегшити стан.

Стадії, періоди розвитку хронічного гаймориту

Стадії у разі цього хронічного захворювання відзначають лише у випадку, якщо воно спричинене наявністю доброякісної чи злоякісної пухлини. На першій стадії вона займає лише невелику частину пазухи, а на останній (четвертій) може поширитися далеко за межі пазухи, руйнуючи на своєму шляху кістку і проростаючи в судини і нерви. Іноді просвіт зменшується внаслідок консервативного лікування або збільшується в періоди загострення. Тут крім отоларинголога часто залучають і онколога, а у деяких ситуаціях ще й офтальмолога, щелепно-лицьового хірурга.

В інших випадках заведено розрізняти періоди перебігу захворювання. Це може бути загострення (гостра фаза) або ремісія, коли симптоматика сходить нанівець, а пацієнт на якийсь час забуває про хворобу. Загострення найчастіше спровоковане інфекцією в носоглотці та може починатися як ГРВІ, але дуже швидко проявляються специфічні симптоми хронічного гаймориту.

Хронічний гайморит — види

Найперше, що потрібно визначити, чи самостійне захворювання, чи воно виникло на тлі інших патологій. Також класифікація має інші параметри:

КласифікаціяВидиПрояви
За походженням
  • первинний;
  • вторинний;
  • запалені оболонки носа;
  • запальний процес по суті є ускладненням іншої патології;
  • За особливостями течії
  • поліпозний гайморит;
  • неполіпозний;
  • причина захворювання полягає в наявності утворення, що порушує не тільки відтік слизу, а й рух повітря;
  • причина хвороби полягає в наявності набряку слизової, а також потовщення тканин або ж у порушенні роботи вій епітелію, імунних патологій;
  • За локалізацією
  • ізольований;
  • дифузний гайморит;
  • запалення присутнє виключно у гайморовій пазусі;
  • процес захоплює не тільки гайморову, а й сусідні пазухи, порожнини.
  • Які ускладнення бувають після хронічного гаймориту

    Це хронічне захворювання може спричинити ускладнення. Серед найпоширеніших можна виділити:

    • розвиток з часом остеомієліту — запалення, яке вражає кісткові тканини верхньої щелепи;
    • флегмону орбіти ока — складний гнійний процес, внаслідок якого некротизуються тканини;
    • менінгіт — запалення оболонок головного мозку;
    • абсцес мозку — розвиток гнійних процесів у тканинах;
    • сепсис — потрапляння інфекції в кровотік пацієнта.

    Будь-яке з ускладнень — серйозне, потребує постійного контролю, а найчастіше — госпіталізації. Важливо розуміти, що час у такому разі є одним із факторів, які дозволяють врятувати пацієнта від смерті.

    Важливо: якщо хронічний гайморит поліпозний, то при тривалому його перебігу у пацієнта можуть з’являтися злоякісні утворення.

    Окремо як ускладнення при такому захворюванні стоять серцево-судинні: правильне носове дихання — важлива складова для всієї системи в цілому. Зокрема, у пацієнта, який регулярно «не дихає» однією ніздрею, найчастіше розвивається гіпертонія, посилюється бронхіальна астма, інколи ж розвивається ішемічна хвороба серця.

    Діагностика та лікування гаймориту в хронічній формі

    Якщо пацієнт має діагноз хронічний гайморит, лікування призначають після діагностики. Найчастіше це відбувається у періоди загострення. Пацієнтом займається отоларинголог, але при необхідності підключаються й інші фахівці — алерголог, пульмонолог, кардіолог, ендокринолог тощо. Першим етапом діагностики завжди є огляд та збір анамнезу — на прийомі лікар розпитає про захворювання, які раніше переніс пацієнт, зробить оцінку стану (наявність набряків, больових відчуттів), здійснить огляд порожнин носа. Далі можуть бути призначені аналізи та дослідження:

    • ендоскопічне — за допомогою ендоскопа з камерою;
    • МРТ або КТ — комп’ютерну або магнітно-резонансну томографію (КТ вважається «золотим» стандартом);
    • аналізи на респіраторні алергени;
    • риноцитограму;
    • аналіз на муковісцидоз;
    • культуральний аналіз (дозволяє виявити збудника загострення — бактерії або грибки);
    • гістологію поліпів при їх виявленні (аналіз мікробіоти) та інше.

    Важливо, щоб діагностика була проведена якісно та в повному обсязі, оскільки це дозволить лікарю бачити картину захворювання цілком та призначити правильне лікування з урахуванням особливостей перебігу хвороби, а також стану пацієнта.

    У терапії використовують препарати, які мають зняти набряк — це можуть бути гормональні спреї для носа (з групи глюкокортикостероїдних). Також у парі до них зазвичай призначають промивання порожнини носа сольовими розчинами (аптечними). Такий комплекс може застосовуватися досить довго, навіть тоді, коли пацієнт увійшов до стадії ремісії. При тяжкому загостренні лікар може призначити системні гормональні препарати у таблетованій формі або у вигляді ін’єкцій.

    Якщо причиною загострення є бактеріальна інфекція, без антибіотиків не обійтися. Важливо чітко дотримуватись призначень лікаря, не змінюючи дози або кратність прийому препаратів, їх форму, а також тривалість. Про те, як лікувати хронічний гайморит, можна і потрібно питати лише свого лікаря, оскільки поради друзів, колег чи рідних можуть погіршити стан хворого.

    Якщо у пацієнта виявлено алергію, то лікар обов’язково призначить антигістамінні препарати. Також іноді в цьому випадку використовують методику АСІТ — алерген-специфічну імунотерапію, головна мета якої полягає у поступовому зниженні чутливості організму пацієнта до конкретних алергенів.

    Хірургічні методи лікування застосовують тільки для того, щоб усунути гній у великих скупченнях, видалити добро- або злоякісні новоутворення, а також прибрати анатомічні порушення (вроджені або посттравматичні). Сучасна медицина використовує для хірургії ендоскопічне обладнання, що знижує травматизм та прискорює період реабілітації пацієнта.

    Профілактичні заходи та прогнози

    Хронічний гайморит — чи можна вилікувати його назавжди? Ні, як і будь-яке інше хронічне захворювання, воно залишається з пацієнтом протягом усього життя. Однак за умови правильного підходу до лікування з обох сторін (і з боку лікаря, і з боку пацієнта) можна зменшити кількість рецидивів (загострень) та продовжити періоди ремісій. Також важливо розуміти, що відмова від лікування, зневажливе ставлення до рекомендацій лікаря можуть призвести до ускладнень.

    Профілактичні заходи полягають насамперед у своєчасному лікуванні захворювань, що так чи інакше стосуються гайморових пазух. Тут йдеться не тільки про ГРВІ, грип, інші віруси, але також і про санацію порожнини рота, лікування проблемних зубів. Також важливо берегтися в сезон застуд — мінімізувати відвідування галасливих багатолюдних місць, дотримуватись соціальної дистанції та мити руки в необхідному режимі.

    Для алергіків важливо взяти під контроль цей момент, зменшити кількість контактів з потенційними алергенами. А всім пацієнтам незалежно від віку та стану краще взяти на озброєння принципи здорового способу життя — правильне харчування, наявність фізичної активності, свіжого повітря, дотримання режиму праці та відпочинку.

    Поширені питання

    Занедбаний гайморит — те саме, що хронічний?

    Ні, це різні поняття. Хронічний гайморит, який не перебуває під контролем лікаря і не лікується, перетворюється на занедбаний. Це означає, що прогнози у пацієнта не найкращі, якщо він не візьметься за себе.

    Якщо гайморит хронічний, чи завжди потрібно робити прокол?

    Ні, далеко не завжди. Прокол гайморової пазухи — один із рутинних методів лікування на пострадянському просторі, але в сучасній практиці зустрічається дедалі рідше.

    Що таке хронічний гайморит?

    За своєю суттю це поліетіологічне захворювання. Про хронічну форму говорять, якщо гострий гайморит триває понад 12 тижнів. У переважній більшості випадків такий діагноз ставлять після гострого процесу, що ускладнився. Хронічна форма передбачає зміну рецидивів (загострень) та періодів ремісій. Рідше, але зустрічається і безперервно-поточна форма, коли симптоматика присутня майже завжди.

    Чим лікувати хронічний гайморит?

    Лише тим, що призначив лікар. Будь-які народні засоби необхідно обговорити з отоларингологом, оскільки невинних серед них не буває. Важливо, щоб лікар бачив повну картину захворювання (загострення), лише тоді він зможе призначити терапію, яка дозволить швидко полегшити стан хворого.

    Хронічний гайморит — антибіотики у лікуванні присутні завжди?

    Ні не завжди. Препарати з цієї групи призначають лише у тому випадку, коли загострення спричинене бактеріальною інфекцією. Категорично заборонено призначати або скасовувати антибіотики, навіть якщо в минулому препарат допоміг. Такі ліки призначає лікар після огляду та додаткових аналізів.

    Реклама
    Епідемія СНІДу тільки починається
    За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я...
    Відкриття подвійної спіралі ДНК
    28 лютого 1953 року вчені Кембридзького університе...
    Реклама
    Дієта при гастриті
    Переваги дієти при гастритіЯк дієта допомагає впор...
    Препарати при синуситі
    Як правильно підібрати ліки при синуситіЛіки проти...
    Реклама
    Реклама