Лариса Савчук: «Встановити імплант – це вирішити один бік проблеми»

Втрачати слух можна поступово, а можна й за лічені хвилини. Особливо в умовах сьогодення, коли тисячі українців отримують проблеми через гучні звуки вибухів або ж травми.

І що робити, якщо препарати не допомагають при глухоті? Куди звертатися за допомогою? Які є методи лікування? Про все нам розкаже директорка Міського медичного центру проблем слуху та мовлення «СУВАГ», к. м. н. – Савчук Лариса Анатоліївна.

– Хочеться почати з найактуальнішого – наших воїнів. Який відсоток військових мають ураження органів слуху, отримані внаслідок бойових дій?

– Я подивилась американську статистику, нашої наразі немає. Вона стосувалася військових, які брали участь у боях в Перській затоці, в Афганістані. 

Встановлено, що акубаротравма це досить поширена патологія в сучасних військових конфліктах, бо навіть при військових діях малої інтенсивності вона складає 6,6-7,1% в загальній структурі бойових втрат.

А при активних бойових діях пошкодження слуху мають від 13 до 18% військовослужбовців. У частини з них слух може самостійно відновлюватися, а у частини втрата слуху має стійкий характер.

– Чому це відбувається? Органічні ураження? Чи причина інша?

– Акустична травма – це пошкодження органу слуху, спричинене звуками надмірної сили чи тривалості.

Тривалий вплив гучних звуків спостерігається на шумних виробництвах, пілоти літаків мають високочастотну приглухуватість, телефоністи мають такі ж проблеми. Тінейджери, які слухають гучну музику в навушниках, особливо, якщо це в транспорті – там фоновий шум дуже високий, і щоб чути, потрібно збільшити гучність. Звук, який перевищує інтенсивність 85 дб і діє протягом певного часу, викликає тимчасове зниження слуху. І чим довше й гучніше, тим більше можливості пошкодити орган слуху.

Особливе становище займає приглухуватість, яка спостерігається в осіб, які мають справу з частими пострілами. Тут має місце дія звуко- і барофактора. При вибухах діє аеродинамічний удар, що спричиняє спочатку аперіодичну зміну тиску, а потім періодичне коливання (вібрацію і звук). Раптові звуки, такі як постріли, вибухи й т.д., можуть викликати пошкодження внутрішнього вуха, волоскових клітин. І часто це незворотно. 

На жаль, такі ураження дуже складно піддаються медикаментозному лікуванню, хоча бувають випадки, коли самовільно нормалізується слух. З усіх випадків це десь відсотків 20. Вражаюча дія звуку певною мірою залежить від індивідуальних та вікових особливостей людини.

– А як відбувається ураження? Клітина просто руйнується і все?

– По-перше, вибухова хвиля б’є по барабанній перетинці. Її товщина 0,1 мм. Великі коливання викликають розрив барабанної перетинки. Можливо, ви бачили у фільмах про Другу світову війну, коли з вух у поранених бійців витікає кров? Це, як правило, розрив барабанної перетинки. Зараз у ЛОР відділеннях дуже багато лежить таких хлопців, з розривами, їм проводять пластику барабанних перетинок. На жаль, і ця операція не завжди успішна. Якщо барабанної перетинки нема, то слух буде знижено на 20-30 дб.

– Поясніть, будь ласка, для наших читачів – це як?

– Щоб було зрозуміло: інтенсивність шепітної мови складає 40 дб. Якщо ви шепочете такій людині поряд, то вона зможе почути. Якщо ви відійдете на метр, півтора, то вона не буде чути.

– Це, я так розумію, не найгірше, що може бути?

– Крім пошкодження барабанної перетинки, як я вже казала, вибухова хвиля впливає і на функціонування волоскових клітин. Відбувається їхнє пошкодження. Ці клітини знаходяться на мембрані внутрішнього вуха у підвішеному стані у внутрішньовушній рідині. Великі коливання можуть викликати резонансне пошкодження, і от в цих випадках, практично незворотне.

– Якось можна захистити вуха від звуків вибуху?

– Зараз є засоби захисту, які трохи пом’якшують силу вибухової хвилі – це спеціальні беруші. Ми з колегами сміялися, коли прочитали в новинах: росіянам видають папірці, що згортаються у воронки й вставляються у вухо. Вони вважають, що це беруші. У наших військових беруші інші, фабрично виготовлені. 

– Проглядаючи повідомлення, де збирають необхідне військовим, я жодного разу не помічала в цьому переліку беруші. Це тому, що не знають про їхнє існування, чи просто не просять?

– Мабуть, не просять. Але я бачила у деяких наших військових беруші. Певно самі купляють. Але щоб роздавали – ні. Вони особливо потрібні артилеристам. Закрити вуха долонями буде просто не достатньо. Всім артилеристам потрібно такі видавати.

– А як ці беруші працюють?

– Там спеціальний матеріал, який не пропускає на повну потужність таку хвилю, зі спеціальними фільтрами. Зручніші, ніж навушники. Правда, загубити легко можна, якщо не застосовувати спеціальний тримач.

– Що робити, якщо слух вже втрачено?

– Єдиний спосіб повернути слух – це слухопротезування. Тобто, встановлення протеза, який поліпшує слух. Залежно від того, наскільки пошкоджене внутрішнє вухо (від легкої, до повної глухоти), це може бути протезування, або ж, уразі повної втрати – кохлеарна імплантація – встановлення штучного вуха. 

– Як її проводять?

– При ній ставляться електроди, тобто це вже не стимуляція звуком, як ми звикли сприймати, а стимуляція електричним струмом. Це спеціальний процесор, який перетворює звукові коливання в електричні. Завдяки електродам, що встановлюються хірургічним шляхом у внутрішнє вухо, відбувається безпосередня передача електричного подразнення на волоскові клітини. І далі ця стимуляція передається по слуховому нерву в мозок. Така операція коштує приблизно 30 тис. євро.

– В Україні таке роблять? І хто може претендувати на таку операцію?

– Роблять. Йде тендерна закупівля, є облік, але проводять таку операцію лише певним категоріям. Це, як правило інваліди. А інвалідність у нас дається по слуху тільки при повні глухоті, третьої групи. Якщо людина не повністю глуха, вона інвалідність по слуху не отримає.

У дітей інший критерій, там в залежності від того яка втрата слуху – на одне чи обидва вуха. Але там теж є певні межі для встановлення інвалідності. Тобто на одне вухо повинне бути зниження слуху понад 70 дб. Інтенсивність нашої розмовної мови десь 60 дб, щоб було зрозуміло. Якщо навіть на одне вухо є зниження понад 70 дб, то дається група інвалідності. Але, по досягненню 18 років може зніматися.

– Тож треба обов’язково мати групу інвалідності через втрату слуху?

– Річ у тому, що зниження слуху може відбуватися у людей з інвалідністю як супутня патологія. Це і 1-ша, і 2-га категорія. От там можуть поєднуватися ще якісь системні захворювання, що призводять до стійкої непрацездатності. Тоді ці люди теж мають право на отримання безкоштовних слухових апаратів. Вже не залежно від того, яка у них втрата слуху. Але вона повинна перевищувати легкий ступінь – втрата слуху до 45 дб. Тобто, є певні межі, в яких це проводиться.

– Значить, ще діти з вадами слуху і люди з інвалідністю?

– У нас така система протезування: діти, у яких зниження слуху переважає 45 дб, і там незалежно, чи є група інвалідності, потім дорослі з інвалідністю всіх категорій, незалежно, яке захворювання у них є провідне, пенсіонери, старше 60 років, у яких зниження слуху більше, ніж 45 дб, учасники бойових дій.

Але наші військовослужбовці, які зараз знаходяться на фронті, поки що не мають такого статусу – учасника бойових дій. Тому вони й не можуть отримати безкоштовний слуховий апарат. Інший механізм поки не розроблений. Можливо згодом це питання вирішать.

– Хто забезпечує протезування?

– Пільгове забезпечення відбувається коштом місцевих бюджетів. В цьому плані Київ на першому місці. Місто виділяє певну частину грошей на придбання слухових апаратів. І кияни більш-менш забезпечені, хоча у нас на рік стає у чергу близько 600 осіб усіх цих категорій, що я перерахувала. У маленьких обласних містах не завжди проводяться тендери, у великих – деякі лікарні проводять.

Якщо у людини немає київської прописки, ми не маємо права її забезпечувати пільговими слуховими апаратами. Вони повинні звертатися за місцем проживання. І через це, воїн, який прийшов до нас у ЛОР-інститут, чи центральний госпіталь, та потребує слухопротезування, не може отримати пільговий апарат. Така от регіональна залежність. 

– Що ж робити таким людям? Прописуватись в Києві?

– Прописуватись в Києві. Багато вимушено переміщених осіб отримують київські прописки й стають у чергу. До речі, довідка про тимчасову реєстрацію теж діє. 

– І є змога забезпечити переселенців?

– Ставимо так само в чергу. Надсилаємо запит на більшу кількість протезів. За кордоном, наприклад, діє інша система: виділяється певна сума по страховці. З цими коштами людина може піти в магазин і вибрати собі слуховий апарат. Якщо хоче кращу модель, ніж покриває страхова компанія, то можна доплатити й придбати інший.

А у нас же закуповують тільки під втрати слуху. Є три градації: середня, важка і надважка. Далі ми підбираємо і ставимо пацієнтам один і той же апарат. Хоча бувають люди з індивідуальними особливостями, кому може не підходити ця фірма, а інша стане краще. Тобто тут ми не враховуємо  такі особливості.

– Але все одно, без урахування цих особливостей, людина з апаратом буде краще чути?

– Так, безперечно. 

– А я можу піти й купити слуховий апарат?

– Так, ви можете звернутися до приватних центрів слуху, вам проведуть діагностику і запропонують апарат. Тобто, коли ви міряєте апарат, ви ж не знаєте, як він буде працювати. В тиші кабінету все добре, а от у транспорті – ні, той шум зведе вас з розуму. При пробній носці апарат програмують на певний час: тиждень, два, чотири. Ви носите, доки він не вимикається. Потім приходите й повертаєте апарат. Якщо все добре, то під вашу втрату слуху запрограмують постійний апарат і ви його купуєте. 

– А яка виделка цін на слухові апарати?

– Від 10 до 100 тис. грн. Звичайно, дешевші апарати купляють у більших обсягах. А дорожчі моделі, вони ще й призначені для людей зі спеціальними потребами. Наприклад, для тих, хто активно проводить наради. Коли говорять одночасно кілька спікерів, то людина зі втратою слуху може не розібрати – це дуже складна акустична ситуація. 2 людини – ще нормально, а от трьох набагато складніше сприймати, фокусувати увагу на тому, хто говорить, і так далі. Для цього є апарати спеціальні з автоматичною програмою, скажімо так, штучний інтелект. Вона і розпізнає, хто говорить тихо, чи голосно, чи кричить. Апарат це розпізнає і по-різному обробляє звук. У нього є адаптивно направлений мікрофон, який визначає звідкіля пішов звук, і туди перемикає увагу. 

Є апарати, які дозволяють чути телефонну розмову, не беручи слухавку до вуха. Якщо встановлено 2 апарати, то людина чутиме обома вухами. Розбірливість буде краща. Можна і ролики на Youtube слухати, і ніхто не буде знати, що саме ви слухаєте. От тому є 10 тис., і є 100 тис.

– А якщо імплант?

– Імплант – це громіздка конструкція. Вона складається з двох магнітних котушок. Одна внутрішня, вона зашивається під шкіру, а електроди вводяться у внутрішнє вухо, у завитку. А друга котушка кріпиться за вухом. Вона виглядає як великий слуховий апарат. Оця котушка-процесор сприймає звукові коливання, перетворює їх на електричні, передає на внутрішню котушку, а внутрішня – у внутрішнє вухо.

– Тоді людина чує, як зазвичай, без глухоти?

– З кохлеарними імплантами сприйняття набагато краще, ніж зі слуховими апаратами. У нас діти з кохлеарними імплантами прекрасно володіють мовою, якщо з ними займатися. 

– А після імплантації треба займатися?

– Встановити імплант – це вирішити один бік проблеми. Далі треба вчити сприймати, розмовляти, вимовляти… Якщо дітям, які розмовляли й втратили слух десь у п’ять років, не поставили вчасно імплант, то у них іде розлад мови. 

Ми маємо ціле реабілітаційне відділення, де працює команда. Там є сурдопедагог, який вчить дитину слухати. Логопед, який вчить дитину вимовляти. Психолог, який знімає комплекс – страх контактувати з іншими людьми. Є ж діти з поєднаною патологією, аутизмом, наприклад. 

І музикальний терапевт є, який виправляє ритміку, бо перш ніж сприймати звук, дитина повинна розуміти, що у слові ма-ма – 2 склади, а у слові ма-ши-на – 3 склади. Це ритміка мови. 

– Тобто, дитина може забути мову?

– Так. Мозок має певний термін пластичності сприйняття звуків, як правило це п’ять років. 

– А в якому віці у дитини можна діагностувати проблеми зі слухом?

– Існують програми, наприклад: скринінг слуху в новонароджених у Києві. Всі діти, що народжуються у київських пологових будинках проходять обстеження слуху. Ці дані надходять до нас: скільки народилося, скільки обстежено, скільки вдалося отримати даних, скільки ні. Окремо по кожному пологовому, і зводяться в загальну таблицю. Зазвичай у Києві народжується 20-25 тис. дітей на рік. Зараз, звісно буде менше.

– А який відсоток дітей з вродженими вадами слуху?

– Троє дітей на 1000 новонароджених. 

– Це можна діагностувати лише тоді, коли людина народилася? Внутрішньоутробно ніяк?

– Поки що ні. Ми робимо скринінг, ці дані надходять до нас, і ці діти повторно обстежуються вже у нашому центрі. І зараз вийшов наказ, що діти перед тим, як іти до школи, теж мають проходити такий скринінг. Це поки що складно реалізувати, бо обладнання є у нас, і в пологових будинках. Прийняти десь 20-25 тис. дошкільнят фізично складно у нас в центрі. Він робиться недовго, з підготовкою хвилин 20, але наш центр все одно поки не потягне таку кількість.

– А як реабілітація відбувається у дорослих? 

– Якщо ми говоримо про дорослих, які оперуються, то зазвичай вони вже мають мовний розвиток. І реабілітація у них проходить значно простіше. Але через п’ять років пластичність втрачається навіть у дорослої людини. Такі пацієнти кажуть: ну недочуваю, ну нічого, і так обійдуся. І через п’ять років втрачається розбірливість мови. Це ознака того, що зона мови у мозку «стирається», людина чує, але не розуміє. Чути й розуміти – це дві різні речі. І якраз наше завдання це повернути.

З такою людиною треба займатися. Сучасні слухові апарати мають функцію реєстрації даних. Тобто реєструють, скільки часу їх носили. Буває, пацієнт приходить і каже, що апарат не підходить, і нічого не зрозуміло. Ми перевіряємо, а апарат лежав на полиці й не виконував свою функцію. Крім того, апарат реєструє, в яких акустичних умовах була людина: в тиші, шумі, транспорті, слухала музику. Ця інформація допомагає спеціалісту розібратися і дати правильний напрямок реабілітації. 

А інколи приходять і кажуть, що не можуть апаратом користуватися. А я пояснюю: недостатньо купити мерседес, треба іще здати на права. Буває не так ставлять батарейку, неправильно ставлять апарат у вухо. Є багато нюансів. Реєстрація даних допомагає і такі випадки визначити. Деякі пацієнти не вимикають апарат, і він постійно працює. А потім скаржаться, що батарейка сіла дуже швидко. 

– Певно складно отак призвичаїтися одразу, особливо якщо в оточенні не було людей з подібним досвідом? 

– Знаєте, ще 10 років тому був великий негатив у людей, щодо носіння апарату.

– Чому?

– Бо не зручно, бо заважає…

– Це ж, мабуть, як носити окуляри, чи лінзи?

– Так. До нього треба звикнути. 

– А чи може бути втрата слуху через травми голови?

– Може, звісно. Причин багато, це і крововиливи, і гіпертонічна хвороба, і хвороби серця, і після ДТП виникають такі пошкодження. Прийом деяких ліків, наприклад антибіотиків, хініну, навіть аспірин у деяких випадках може дати ототоксичний ефект. Але шум одна з основних причин. 

А провідні хвороби, що викликають зниження слуху, це гіпертонія, цукровий діабет і паління. 

– Паління?

– Так. По світовій статистиці саме паління на третьому місці серед причин зниження слуху. Я в цьому пересвідчилась на своїх знайомих. Ті, які палять, майже всі мають зниження слуху. 

– Це залежить від віку?

– Так, з віком розвивається. А іще саме цікаве зі статистики: всі чоловіки білої раси після 65 років мають те чи інше зниження слуху. 

– А з жінками яка ситуація?

– Краще трошки. Отака світова статистика. 

– А є якісь загальні вікові зміни?

– Є, називається пресбіакузис. 

– А люди цей стан усвідомлюють?

– Проходить п’ять років, і починають усвідомлювати. Деяким треба п’ятнадцять років. Багато хто просто не помічає це зниження. 

– Не проходять обстеження?

– Так, банально не відвідують лікаря. Тільки коли починається розлад мовлення, люди задумуються що треба щось робити, перевіритись.

– І наостанок питання про профілактику: як часто треба ходити до лікаря, щоб вчасно помітити проблему?

– Раз на рік, після 60-ти особливо важливо це робити. Або одразу, якщо з’являються скарги.