Сифіліс: історія захворювання

Від Христофора Колумба до наших днів

Чому сифіліс називають «французькою хворобою»

Сифіліс у всі часи вважався ганебною хворобою; кожна країна, населення якої постраждало від інфекції, звинувачувала у спалаху сусідні (а іноді ворожі) держави. Так, жителі Італії, Німеччини та Великобританії називали сифіліс «французькою хворобою», французи — «неаполітанською хворобою», поляки — «німецькою» тощо. Щобільше, в Північній Індії мусульмани та індуси звинувачували один одного у спалаху недуги. А разом вони звинуватили у заразі європейців.

Сифіліс: чому так називається

У XV столітті паризький вчений і педагог Жан Фернеліус, який вивчав лікування сифілісу ртуттю, запровадив термін «lues venera» (від лат. — «Венеричний шкідник»).

Сама ж назва захворювання була введена італійським лікарем Джіроламо Фракасторо у XV столітті. У книзі «Syphilis sive Morbus Gallicus» він згадує персонажа з грецької міфології, пастуха Сіфіла. Той викликав гнів бога Аполлону, який прокляв людей і покарав їм недугу на ім’я пастуха — «сифіліс». Щоб урятуватися від інфекції, мешканці принесли Сіфіла на поталу.

Чому з’явився сифіліс у Європі

Вважається, що ендемічний сифіліс виник у результаті посушливого клімату в 7000 році до н. е. А ось сифіліс, що передається статевим шляхом, виник у 3000 році до н. е. у Південно-Західній Азії через нижчі температури постльодовикової епохи та поширився далі по всьому світу.

Згідно з однією з поширених теорій, до Європи хворобу завезли 44 матроси екіпажу Христофора Колумба у 1493 році. А перший спалах сифілісу стався за рік, під час Першої італійської війни.

Чому сифіліс лікували ртуттю

Оскільки хвороба була пов’язана з відкриттям Америки, то спочатку її намагалися лікувати за допомогою листя гваякового дерева, яке росло в Новому Світі. Вважалося, що зілля, виготовлене з гваяка, «очищає кров».

Швейцарський учений Середньовіччя Парацельс був одним із перших прихильників лікування сифілісу ртуттю. Вважалося, що вона має потужний сечогінний засіб, що дозволяло вивести вірус з організму.

У 1884 році сифіліс стали лікувати солями вісмуту, які були менш токсичні, ніж ртуть, і при цьому мали сильнішу бактерицидну дію.

У 1908 році німецький вчений Пауль Ерліх отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини за відкриття арсфенаміну від сифілісу. Проте препарат, що містив миш’як, хоч і був ефективним, але при цьому відрізнявся токсичністю.

У 1928 року британський мікробіолог Олександр Флемінг відкрив пеніцилін, який є основним методом лікування сифілісу і сьогодні.

Читайте також: Сифіліс