Бета-Клатінол інструкція по застосуванню

діюча речовина: pantoprazole;

1 таблетка містить пантопразолу натрію 1,5 гідрату у перерахуванні на пантопразол 40 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат; крохмаль кукурудзяний, повідон, метилпарабен (Е 218), пропілпарабен (Е 216), магнію стеарат, тальк, натрію крохмальгліколят (тип А), титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), целюлози ацетилфталат;

діюча речовина: clarithromycin;

1 таблетка містить кларитроміцину 500 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, повідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), хіноліновий жовтий (E 104), поліетиленгліколі (макроголи);

діюча речовина: amoxicillin trihydrate;

1 таблетка містить амоксициліну тригідрату у перерахуванні на амоксицилін 1 г;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, опадрай білий, поліетиленгліколі (макроголи), тальк.

таблетки пантопразолу – кишковорозчинні таблетки світло-жовтого кольору, круглої форми, двоопуклі, вкриті оболонкою;

таблетки кларитроміцину – таблетки жовтого кольору, довгастої форми, з рискою, вкриті оболонкою;

таблетки амоксициліну – таблетки білого кольору, довгастої форми, двоопуклі, з рискою, вкриті оболонкою.

Фармакодинаміка.

Фармакологічна дія пантопразолу – противиразкова. Він накопичується у канальцях парієтальних клітин шлунка і трансформується в активну форму – циклічний сульфенамід, який селективно взаємодіє (утворює ковалентний зв’язок) із Н+-К--АТФазою. Інгібує Н+-К--АТФазу парієтальних клітин, порушує перенесення іонів водню із парієтальної клітини у просвіт шлунка і блокує кінцевий етап гідрофільної секреції соляної кислоти. Дозозалежно тривало пригнічує базальну і стимульовану (незалежно від виду стимулу – ацетилхолін, гістамін, гастрин) секрецію соляної кислоти. Значення середньої ефективної дози при дослідженнях in vivo варіюють у межах 0,2-2,4 мг/кг. Максимальний ефект виявляється тільки в сильнокислому (рН 3) середовищі (при вищих значеннях рН залишається практично неактивним).

Він виявляє антибактеріальну активність відносно Helicobacter pylori і сприяє виявленню антихелікобактерного ефекту інших препаратів. Мінімальна інгібуюча концентрація (МІК) становить 128 г/л. Терапевтичний ефект після однократного прийому настає швидко і зберігається протягом 24 годин. Забезпечує швидке зменшення симптоматики і загоєння виразки дванадцятипалої кишки. При прийомі в дозі 40 мг значення рН>3 зберігається понад 19 годин.

Кларитроміцин – це макролідний антибіотик, який має антибактеріальну активність проти багатьох аеробних та анаеробних грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, включаючи H. pylori. Кларитроміцин здійснює свою антибактеріальну дію шляхом пригнічення синтезу білка, зв’язуючись із 50S субодиницею мембрани рибосом мікробної клітини. Мінімальна інгібуюча концентрація (МІК90) кларитроміцину і його активного метаболіту 14-гідроксикларитроміцину щодо H. pylori становить 0,06 мкг/мл.

Фармакологічна дія амоксициліну – антибактеріальна (бактерицидна). Він інгібує транспептидазу, порушує синтез пептидоглікану (опорний білок клітинної стінки) у період ділення і росту, викликає лізис мікроорганізмів.

Фармакокінетика.

Таблетки пантопразолу мають кишковорозчинну форму, таким чином, всмоктування пантопразолу розпочинається після того, як таблетка залишає шлунок. Всмоктується швидко і повністю. Абсолютна біодоступність становить 70-80 % (середня - 77 %). Максимальна концентрація у плазмі (Сmax) досягається через 2-4 години (у середньому через 2,7 годин). Зв’язування з білками плазми становить 98 %. Період напіввиведення (Т1/2) становить 0,9-1,9 годин, об’єм розподілення – 0,15 л/кг, кліренс (Cl) – 0,1 л/ч/кг. Дуже слабко проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр, секретується у грудне молоко. Прийом антацидів або їжі не впливає на величину площі під кривою «концентрація-час» (AUC), Сmax і біодоступність. Фармакокінетика лінійна у діапазоні доз від 10 до 80 мг (пропорційно до збільшення дози зростає AUC і Сmax). Значення Т1/2 і Cl – дозонезалежні. Метаболізується у печінці (окислення, деалкілування, кон’югація). Має низьку афінність щодо системи цитохрому Р450, у метаболізмі залучені переважно ізоферменти CYP3A4 та CYP2С19. Основні метаболіти – деметилпантопразол (Т1/2 – 1,5 ч) і 2 сульфатованих кон’югати. Виводиться переважно із сечею (82 %) у вигляді метаболітів, у невеликій кількості знаходиться в калі. Не кумулює. Т1/2 у хворих на цироз печінки зростає до 9 годин, при нирковій недостатності збільшується незначно, але Т1/2 основного метаболіту досягає 3 години. AUC і Сmax дещо вищі у старшій віковій групі.

Кларитроміцин при прийомі внутрішньо швидко і майже повністю всмоктується. Їжа уповільнює всмоктування, суттєво не впливаючи на біодоступність. Після одноразового прийому реєструються 2 піки сироваткової концентрації. Другий пік зумовлений здатністю концентруватись у жовчному міхурі з подальшим поступовим або швидким вивільненням. У плазмі зв’язується із сироватковими білками (понад 90 %). Близько 20 % прийнятої дози одразу окислюється у печінці з утворенням основного активного метаболіту 14-гідроксикларитроміцину. Біотрансформація каталізується ферментами цитохромного комплексу Р450. Добре проникає у рідини і тканини організму, утворюючи концентрації, які в 10 разів перевищують рівень у плазмі крові. Т1/2 при прийомі дози 500 мг становить 7-9 годин. Виводиться із сечею у незміненому вигляді до 30 %, решта – у вигляді метаболітів.

Амоксицилін при прийомі внутрішньо швидко і майже повністю всмоктується, створюючи Сmax через 1-2 години. Стабільний у кислому середовищі, прийом їжі не впливає на всмоктування. Зв’язування з білками плазми крові – близько 17 %. Легко проходить гістогематичні бар’єри, крім незміненого гематоенцефалічного, і проникає у більшість тканин і органів; накопичується у терапевтичних концентраціях у перитонеальній рідині, сечі, вмісті шкірних пухирів, плевральному випоті, легенях, слизовій оболонці кишечнику, жіночих статевих органах, рідині середнього вуха, жовчному міхурі і жовчі (при нормальній функції печінки), тканинах плода. Т1/2 становить 1-1,5 години. При порушенні функції нирок Т1/2 подовжується до 12,6 годин, залежно від кліренсу креатиніну. Частково метаболізується з утворенням неактивних метаболітів. 50-70 % виводиться нирками в незміненому вигляді шляхом канальцевої екскреції (80 %) і клубочкової фільтрації (20 %), 10-20 % печінкою. У невеликій кількості проникає у грудне молоко.

Виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційована із Helicobacter руlori.

Гіперчутливість до пантопразолу, кларитроміцину, інших макролідів, амоксициліну або інших β-лактамних антибіотиків; тяжкі захворювання печінки (гепатит та цироз печінки, який супроводжується тяжкою печінковою недостатністю), захворювання шлунково-кишкового тракту в анамнезі (особливо коліт, пов’язаний із застосуванням антибіотиків), порушення функції нирок, порфірія, алергійний діатез, бронхіальна астма, поліноз. Протипоказаний одночасний прийом кларитроміцину з одним із таких препаратів: цисаприд, астемізол, ерготамін або дигідроерготамін, пімозид, терфенадин. Препарат також протипоказаний хворим з інфекційним мононуклеозом, лейкемоїдними реакціями лімфатичного типу та пацієнтам з патологічними змінами крові.

Пантопразол, як і інші інгібітори протонного насоса, протипоказано застосовувати з атазанавіром.

Пантопразол.

Перед початком лікування необхідно виключити злоякісні захворювання стравоходу та шлунка (симптоматичне поліпшення може відстрочити правильну діагностику та лікування).

Хворим літнього віку слід застосовувати препарат з обережністю під контролем лікаря.

При порушеннях функції печінки препарат застосовують під контролем рівня печінкових ферментів. У випадку збільшення рівня печінкових ферментів застосування препарату β-КЛАТІНОЛ необхідно припинити.

Пантопразол може знижувати абсорбцію вітаміну В12 (ціанокобаламіну), що може призвести до гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати при застосуванні препарату пацієнтам зі зниженою масою тіла.

Кларитроміцин.

Тривале або повторне застосування антибіотиків може спричинити інтенсивне розмноження нечутливих бактерій і грибів.

Розвиток діареї від легкого ступеня тяжкості до псевдомембранозного коліту з фатальним кінцем, спричиненого Clostridium difficile (CDAD), може виникати при застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі кларитроміцину. Слід завжди пам’ятати про можливість розвитку діареї, спричиненої Clostridium difficile, у всіх пацієнтів з діареєю після застосування антибіотиків. Крім того, необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки діарея, спричинена Clostridium difficile, може виникати навіть через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів.

Також можуть посилюватись симптоми myasthenia gravis у пацієнтів, які застосовують кларитроміцин.

Кларитроміцин виводиться печінкою і нирками. Слід бути обережним при застосуванні препарату пацієнтам із недостатністю функції печінки, із помірним або тяжким ступенем недостатності функції нирок.

Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином і іншими макролідами, а також лінкоміцином і кліндаміцином.

У невеликої кількості пацієнтів може розвинутися резистентність мікроорганізмів Н. Pylori до кларитроміцину.

Амоксицилін.

Пацієнти з інфекційним мононуклеозом або лімфатичною лейкемією часто (у 60-100 %) реагують екзантемою, не пов’язаною з гіперчутливістю до пеніциліну. Ця форма еритродермії в анамнезі не є протипоказанням до застосування пеніцилінів.

Алергічні шкірні реакції на амоксицилін зустрічаються частіше, ніж при застосуванні інших препаратів групи пеніцилінів, але рідше, ніж при прийомі ампіциліну.

Існує перехресна стійкість до препаратів пеніцилінового ряду, цефалоспоринів. Як у разі застосування інших препаратів пеніцилінового ряду, можливий розвиток суперінфекцій.

При виникненні тяжкої діареї, характерної для псевдомембранозних колітів, необхідно вжити відповідні заходи.

При виникненні геморагічних колітів або реакцій гіперчутливості необхідно вжити відповідні заходи.

При застосуванні препарату необхідно вживати достатню кількість рідини для профілактики кристалурії, яка може бути викликана амоксициліном.

Препарат містить лактозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати препарат.

Комбінований набір протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

Дітям препарат не застосовують.

Дорослим: набір по 1 таблетці пантопразолу, 1 таблетці кларитроміцину, 1 таблетці амоксициліну 2 рази на добу (вранці і ввечері) до їди, щоденно. Тривалість лікування – 7 діб.

Пантопразол.

Симптоми: не описані.

Лікування: при підозрі на передозування рекомендується проведення підтримуючої та симптоматичної терапії. Діаліз не є ефективним.

Кларитроміцин.

Симптоми: прийом великих доз кларитроміцину може спричинити алергічні реакції та розлади з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання, діарея).

Лікування: промивання шлунка. Симптоматична терапія.

Амоксицилін.

Симптоми: нудота, блювання, діарея; у поодиноких випадках – кристалурія.

Лікування: припинити прийом препарату, провести симптоматичне лікування. Якщо передозування відбулося зовсім недавно і якщо немає протипоказань, можна викликати блювання. Амоксицилін можна видалити з кровообігу шляхом гемодіалізу.

Пантопразол.

З боку системи травлення: діарея, сухість у роті, підвищений апетит, відрижка, нудота, блювання, метеоризм, біль у животі, запор, підвищення активності трансаміназ, гастроінтестинальна карцинома.

З боку нервової системи і органів чуття: головний біль; астенія, запаморочення, сонливість, безсоння; нервозність, депресія, тремор, парестезії, фотофобія, порушення зору, шум у вухах; галюцинації, дезорієнтація і збентеження, особливо у пацієнтів, які мають схильність до нього, а також погіршення цих симптомів у випадку їх наявності.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку печінки: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, γ-ГТ), тригліцеридів, гепатоцелюлярні порушення, що призводили до жовтяниці або печінкової недостатності.

З боку нирок та сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит.

З боку сечостатевої системи: гематурія, набряки, імпотенція.

З боку імунної системи: анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок.

З боку шкірного покриву та кістково-м’язової системи: алопеція, акне, ексфоліативний дерматит, артралгія, мультиформна еритема, синдром Лайєлла, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість.

Алергічні реакції: висип, кропив’янка, свербіж, ангіоневротичний набряк.

Інші: гіперглікемія, міалгія; пропасниця, гіперліпопротеїнемія, гіперхолестеринемія.

Кларитроміцин.

З боку травної та гепатобіліарної системи: блювання, стоматит, запор, сухість у роті, біль в епігастральній ділянці, метеоризм, глосит, нудота, зміни смакових відчуттів, знебарвлення язика, грибкове ураження слизової порожнини рота, псевдомембранозний коліт, діарея, диспепсія, кандидозний стоматит та плями на язиці, зміни кольору зубів, гепатит, холестаз, жовтяниця; летальна печінкова недостатність, панкреатит.

З боку центральної нервової системи: запаморочення, сплутаність свідомості, головний біль, вертиго, відчуття тривоги, тривожні сновидіння, безсоння, шум та дзвін у вухах, галюцинації, дезорієнтація, деперсоналізація і психози, парестезія, порушення нюху, втрата слуху (відновлюється після відміни терапії), увеїт, судоми, диспное.

З боку серцево-судинної системи: подовження інтервалу QT, мерехтіння або тріпотіння шлуночків, шлуночкова тахікардія та піруетна тахікардія (Torsade de Pointes).

З боку імунної системи: анафілактичні реакції.

Порушення психіки: депресія, тривожність.

Лабораторні показники: гіпоглікемія, підвищення активності печінкових трансаміназ, що швидко минає, тромбоцитопенія і лейкопенія, підвищення креатиніну сироватки крові, підвищення вмісту сечовини в крові.

З боку опорно-рухової системи: артралгія, міалгія.

З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність.

Алергічні реакції: висип на шкірі, ангіоневротичний набряк, кропив'янка, у поодиноких випадках – синдром Стівенса-Джонсона та анафілактичний шок, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).

Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним наслідком) при сумісному застосуванні Кларитроміцину і колхіцину, особливо пацієнтів літнього віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності.

Амоксицилін.

З боку системи травлення: стоматит, глосит, кандидоз порожнини рота, нудота, блювання, діарея, дисбактеріоз, болі у ділянці ануса; псевдомембранозний або геморагічний коліт, кандидоз кишечнику, поверхневе знебарвлення зубів.

З боку нервової системи і органів чуття: збудження, неспокій, безсоння, сплутаність свідомості, зміна поведінки, головний біль, запаморочення, судоми. Судоми можуть спостерігатись у пацієнтів з нирковою недостатністю або у тих, хто застосовує високі дози препарату.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія.

З боку системи крові (кровотворення, гемостаз) та лімфатичної системи: помірне підвищення рівня трансаміназ у крові, транзиторна анемія, тромбоцитопенічна пурпура, еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія і агранулоцитоз, гемолітична анемія, тромбоцитопенія, подовження кровотечі та протромбінового часу.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: помірне підвищення та минуще збільшення активності печінкових трансаміназ.

З боку нирок та сечовидільної системи: кристалурія.

З боку респіраторної системи: утруднене дихання.

З боку сечостатевої системи: інтерстиціальний нефрит, кандидоз піхви.

З боку кістково-м’язової системи: судомні реакції, болі у суглобах.

З боку шкірного покриву та підшкірної клітковини: ексфоліативний дерматит, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, макулопапульозний висип, шкірні висипання, гострий генералізований екзантематозний пустульоз.

З боку імунної системи: анафілаксія.

Інфекції та інвазії: кандидоз шкіри.

Реакції підвищеної чутливості: екзантема, свербіж, кропив’янка (негайна поява кропив’янки після застосування препарату свідчить про наявність алергічної реакції, тому препарат слід відмінити); рідко – бульозний та ексфоліативний дерматит, мультиформна ексудативна еритема, сироваткова хвороба, алергічний васкуліт, в окремих випадках – анафілактичний шок, набряк Квінке, токсичний епідермальний некроліз.

Загальні порушення: є поодинокі повідомлення про виникнення медикаментозної гарячки; тривале або повторне застосування препарату може призвести до розвитку суперінфекцій та колонізації стійких мікроорганізмів або дріжджів, що спричиняють оральний або вагінальний кандидоз.

Пантопразол.

Пантопразол може зменшувати рН-залежну абсорбцію кетоконазолу та інших лікарських засобів. Сумісний з препаратами, які метаболізуються за участю ферментної системи цитохрому Р450 (феназепам, діазепам, дигоксин, теофілін, карбамазепін, диклофенак, напроксен, піроксикам, фенітоїн, варфарин, ніфедипін, метопролол, етанол). Не впливає на ефективність гормональних контрацептивів.

Доведено, що застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг один раз на добу) або атазанавіру 400 мг з лансопразолом (60 мг одноразово) у здорових добровольців спричиняє суттєве зменшення біодоступності атазанавіру. Всмоктування атазанавіру залежить від рН. Тому інгібітори протонного насоса, включаючи пантопразол, не слід застосовувати разом з атазанавіром. Пацієнтам, які застосовують непрямі антикоагулянти, фенпрокумон, варфарин, рекомендується проводити лабораторні тести на згортання тромбоцитів на початку, в кінці та у випадку нерегулярного лікування пантопразолом. Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидними препаратами.

Кларитроміцин.

Кларитроміцин не взаємодіє з пероральними контрацептивами.

Застосування нижчезазначених препаратів суворо протипоказане через можливий розвиток тяжких наслідків взаємодії.

Підвищення рівнів цизаприду, пімозиду і терфенадіну в сироватці крові спостерігалося при їх супутньому застосуванні з кларитроміцином, що може спричинити подовження інтервалу QT і появу аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночков і torsade de pointes. Подібні ефекти відзначалися і при сумісному застосуванні астемізолу та інших макролідів.

Одночасне застосування кларитроміцину та ерготаміну або дигідроерготаміну асоціюється з появою ознак гострого ерготизму, що характеризується вазоспазмом та ішемією кінцівок і інших тканин, включаючи центральну нервову систему.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику кларитроміцину.

Вплив цих лікарських засобів на концентрацію кларитроміцину в крові відомий або припускається, тому може знадобитися зміна дози або застосування альтернативної терапії.

Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин можуть прискорювати метаболізм кларитоміцину, зменшуючи його концентрацію у плазмі крові, але збільшуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину – мікробіологічно активного метаболіту. Оскількі мікробіологічна активність кларитроміцину і 14-ОН-кларитроміцину різна щодо різних бактерій, очікуваний терапевтичний ефект може бути не досягнутий через сумісне застосування кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450.

Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину значно не змінюються при сумісному застосуванні з флуконазолом. Зміна дози кларитроміцину не потрібна.

Застосування ритонавіру і кларитроміцину производить до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. Через велике терапевтичне вікно зменшення дози кларитроміцину пацієнтам з нормальною функцією нирок не потрібне. Проте для пацієнтів з нирковою недостатністю необхідне коригування дози: для пацієнтів з СLCR 30-60 мл/хв дозу кларитроміцину необхідно зменшити на 50 %. Для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (СLCR < 30 мл/хв) дозу кларитроміцину необхідно знизити на 75 %. Дози кларитроміцину, що перевищують 1 г на день, не слід застосовувати разом із ритонавіром.

Вплив кларитроміцину на фармакокінетику інших лікарських засобів.

При одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом може розвинутися піруетна шлуночкова тахікардія. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторування для своєчасного виявлення подовження інтервалу QT. Під час терапії кларитроміцином слід стежити за концентраціями цих препаратів у сироватці крові.

Одночасне застосування кларитроміцину, відомого інгібітора ферменту CYP3A, і препарату, що головним чином метаболізується CYP3A, може призвести до підвищення концентрації останнього у плазмі крові, що, у свою чергу, може підсилити або подовжити його терапевтичний ефект і ризик виникнення побічних реакцій.

Слід бути обережними при застосуванні кларитроміцину пацієнтам, які отримують терапію лікарськими засобами – субстратами CYP3A, особливо якщо CYP3A-субстрат має вузький терапевтичний діапазон (наприклад, карбамазепін) і екстенсивно метаболізується цим ензимом.

Може знадобитися зміна дози, і, якщо можливо, ретельний моніторинг сироваткових концентрацій лікарського засобу, що метаболізується CYP3A у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин.

Відомо, що такі лікарські препарати або групи препаратів метаболізуються одним і тим же самим CYP3A ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (наприклад, варфарин), пімозид, хінідин, рифабутин, сильденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, тріазолам і вінбластин. Подібний механізм взаємодії відзначений при застосуванні фенітоїну і вальпроату, що метаболізуються іншим ізоферментом системи цитохрому Р450.

Як і інші макроліди, кларитроміцин спричиняв підвищення концентрації інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, таких як ловастатин і симвастатин. Рідко повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при сумісному застосуванні цих лікарських засобів.

Застосування кларитроміцину у комбінації з омепразолом призводить до підвищення рівноважних концентрацій омепразолу.

Пероральні антикоагулянти.

Комбіноване застосування кларитроміцину і пероральних антикоагулянтів може потенціювати ефект останніх, що потребує ретельного контролю протромбінового часу у пацієнтів.

Існує ймовірність збільшення плазмових концентрацій інгібіторів фосфодіестерази (сильденафілу, тадалафілу і варденафілу) при їх сумісному застосуванні з кларитроміцином, що може потребувати зменшення дози інгібіторів фосфодіестерази.

Можливе незначне збільшення концентрації теофіліну або карбамазепіну у плазмі крові при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином.

Зменшення дози толтеродину може знадобитися при його застосуванні з кларитроміцином.

Слід уникати комбінованого перорального застосування мідазоламу і кларитроміцину. При внутрішньовенному застосуванні мідозаламу з кларитроміцином слід проводити ретельний моніторінг пацієнта для своєчасного коригування дози.

Слід дотримуватися таких самих запобіжних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP3A, включаючи триазолам і альпразолам. Для бензодіазепінів, елімінація яких не залежить від CYP3A (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином малоймовірний.

При сумісному застосуванні кларитроміцину і триазоламу можуть виникати побічні явища з боку центральної нервової системи (такі як сонливість і сплутаність свідомості). Слід спостерігати за пацієнтом, враховуючи можливість збільшення фармакологічних ефектів з боку центральної нервової системи.

Колхіцин є субстратом CYP3A і Р-глікопротеїну (Рgp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди здатні пригнічувати CYP3A і Рgp. Пр одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину пригнічення Рgp і CYP3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів щодо виявлення клінічних симптомів токсичності колхіцину.

Може спостерігатися підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові пацієнтів, які застосовують кларитроміцин разом із дигоксином. У деяких пацієнтів можуть розвинутись ознаки дигіталісної токсичності, у тому числі потенційно фатальні аритмії. Слід ретельно контролювати концентрації дигоксину в сироватці крові пацієнтів при його застосуванні з кларитроміцином.

Одночасне застосування таблеток кларитроміцину негайного вивільнення і зидовудину у ВІЛ-інфікованих пацієнтів може спричиняти зниження рівноважних концентрацій зидовудину в сироватці крові. Цього великою мірою можна уникнути шляхом дотримання інтервалу між прийомами кларитроміцину і зидовудину.

Можлива також двобічно спрямована лікарська взаємодія між кларитроміцином і атазанавіром, інтраконазолом, саквінавіром.

Амоксицилін.

Пробенецид, фенілбутазон, оксифенбутазон, меншою мірою – ацетилсаліцилова кислота та сільфінпіразон пригнічують тубулярну секрецію препаратів пеніцилінового ряду, що призводить до подовження періоду напіввиведення та концентрації амоксициліну у плазмі крові.

Одночасне застосування амоксициліну та пероральних контрацептивів пов’язане з випадками кровотечі та зниженням ефективності контрацептивів.

Одночасне застосування з алопуринолом не збільшує частоту шкірних реакцій на відміну від комбінації алопуринолу з ампіциліном.

Препарати, що мають бактеріостатичну дію (антибіотики тетрациклінового ряду, макроліди, хлорамфенікол), можуть нейтралізувати бактерицидний ефект амоксициліну.