Мепакт порошок інструкція по застосуванню

діюча речовина: mifamurtide;

1 флакон містить 4 мг міфамуртиду;

допоміжні речовини: 1-пальмітоїл-2-олеїл-sn-гліцеро-3-фосфохолін (ПОФХ),

1,2-діолеїл-sn-гліцеро-3-фосфатидил-L-серину мононатрієва сіль (ОФНС).

Ст. Петер-Штрассе 25, 4020 Лінц, АвстріÑ / St. Peter-Strasse 25, 4020 Linz, Austria.

Механізм дії. Міфамуртид (мурамілу трипептид фосфатидилетаноламін, MTP-PE) це повністю синтетична похідна мурамілового дипептиду (MDP), найменшого природного компонента клітинних стінок Mycobacterium sр., що чинитьімуностимулюючу дію. Препарат виявляє аналогічні імуностимулюючі ефекти, як і природний MDP, з додатковою перевагою у більш тривалому періоді напіврозпаду в плазмі крові. Мепакт є ліпосомальною формою, спеціально призначеною для цільового потрапляння у макрофаги in vivo, після внутрішньовенної інфузії.

Фармакодинаміка. MTP-PE — специфічний ліганд N0D2, рецептор, що присутній в основному на моноцитах, дендритних клітинах і макрофагах. MTP-PE — потужний активатор моноцитів і макрофагів. Активація макрофагів людини Мепактом пов’язана з виробництвом цитокінів, включаючи фактор некрозу пухлини (TNF-α), інтерлейкіну-1 (IL-1β), ІL-6, ІL-8 і ІL-12 та молекул адгезії, в тому числі лімфоцитарного функціонального антигену-1 (LFA-1) і міжклітинних молекул адгезії 1 типу (ICAM-1). In vitro моноцити людини вбивали алогенні і аутологічні пухлинні клітини (у тому числі меланоми, карциноми яєчників, товстої кишки і нирок), але не виявили токсичного впливу на нормальні клітини.

Призначення Мепакту in vivo призвело до гальмування росту пухлини у тварин (миші, щури) з моделями метастазів у легені, раку шкіри та печінки, фібросаркоми. Значне підвищення виживання без прогресування захворювання було також продемонстровано у ході лікування остеосаркоми і гемангіосаркоми у собак із застосуванням Мепакту як ад’ювантної терапії. Точний механізм, за допомогою якого Мепакт активує моноцити і макрофаги та чинить їх протипухлинну дію у тварин та людей, досі невідомий.

Клінічна безпека та ефективність. Безпека ліпосомального міфамуртиду була досліджена в більш ніж 700 пацієнтів з різними видами та стадіями раку і у 21 здорового дорослого добровольця. Виявлено достовірне збільшення загального виживання хворих з уперше діагностованою низькодиференційованою операбельною остеосаркомою, які отримували адекватне лікування препаратом Mепакт у поєднанні з комбінованою хіміотерапією, порівняно з хворими, які отримували лише хіміотерапію. У ході рандомізованого дослідження III фази 678 пацієнтів (віком від 1,4 до 30,6 року) з уперше діагностованою низькодиференційованою операбельною остеосаркомою високого ступеня додавання ад’ювантного препарату Mепакт до хіміотерапії цисплатином чи доксорубіцином та метотрексатом з або без іфосфаміду призвело до зниження відносного ризику смерті на 28 % (р = 0,0313, відносний ризик (ВР) = 0,72 [95 % довірчий інтервал (ДІ): 0,53, 0,97]).

Фармакокінетика. Фармакокінетика міфамуртиду була описана у здорових дорослих добровольців після внутрішньовенної інфузії 4 мг міфамуртиду та у хворих дітей і дорослих з остеосаркомою після внутрішньовенної інфузії 2 мг/м2.

Після внутрішньовенного введення у 21 здорового дорослого добровольця міфамуртид швидко виводиться з сироватки крові (протягом декількох хвилин), що підтверджується дуже низькою концентрацією загального (ліпосомального та вільного) рівня міфамуртиду в плазмі крові. Середнє значення площі під кривою «концентрація—час» (АUC) становило 17,0 + 4,86 год • нМ, і Cmax становила 15,7 + 3,72 нМ.

У 28 пацієнтів з остеосаркомою у віці від 6 до 39 років концентрація (ліпосомального та вільного) міфамуртиду в сироватці крові швидко зменшилась, а середній період напіввиведення становив 2,04 ± 0,456 години. В усіх вікових групах кліренс та період напіввиведення, нормалізовані за ППТ (площею поверхні тіла, BSA), були подібними та узгоджувалися з показниками, відзначеними у здорових дорослих добровольців, які дотримувалися рекомендованої дози 2 мг/м2.

В окремому дослідженні 14 хворих криві залежності середньої концентрації загального та вільного міфамуртиду в сироватці крові від часу, які були оцінені після першої та останньої інфузії Мепакту (через 11 або 12 тижнів), були майже повністю відповідними. Ці дані свідчать про те, що не відбувається накопичення ні загального, ні вільного міфамуртиду під час лікування.

Розподіл. Через 6 годин після введення мічених ліпосом, що містять 1 мг міфамуртиду, радіоактивність було виявлено в печінці, селезінці, носоглотці, щитовидній залозі і, меншою мірою, в легенях. Ліпосоми фагоцитувалися клітинами ретикулоендотеліальної системи. У 2 з 4 хворих з метастазами в легенях радіоактивність була пов'язана з накопиченням у метастазах.

Метаболізм. Метаболізм ліпосомального MTP-PE не був вивчений у людей.

Виведення. Після внутрішньовенного введення у 21 здорового дорослого добровольця міфамуртид швидко виводився з сироватки крові з періодом напіврозпаду 2,05 ± 0,40 години. Після введення радіоактивно мічених ліпосом, що містять міфамуртид, середній період напіврозпаду радіоактивного міченого матеріалу був двофазний з α-фазою близько 15 хвилин, а кінцевий період напіврозпаду становив близько 18 годин.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Фармакокінетику разової дози міфамуртиду 4 мг після однієї 1-годинної внутрішньовенної інфузії оцінювали у дорослих добровольців з легким (n = 9) або помірним (n = 8) порушенням функції нирок та у здорових дорослих добровольців з нормальною функцією нирок (n = 16), які були підібрані за показниками віку, статі та маси тіла. Не спостерігалося впливу легкого (50 мл/хв ≤ кліренс креатиніну (CLcr) ≤ 80 мл/хв) чи помірного (30 мл/хв ≤ CLcr ≤ 50 мл/хв) порушення функції нирок на кліренс загального MTP-PE порівняно зі здоровими дорослими з нормальною функцією нирок (CLcr > 80 мл/хв). Крім того, середнє значення площі під кривою «концентрація—час» (AUCinf) вільного (не пов’язаного з ліпосомами) MTP-PE в плазмі при легкому та помірному порушенні функції нирок були схожими з тими, що спостерігалися у здорових дорослих добровольців з нормальною функцією нирок.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Фармакокінетику разової дози міфамуртиду 4 мг після однієї 1-годинної внутрішньовенної інфузії оцінювали у дорослих добровольців з легким (клас А за шкалою Чайлда-П’ю; n = 9) або помірним (клас B за шкалою Чайлда- П’ю: n = 8) порушенням функції печінки та у здорових дорослих з нормальною функцією печінки (n = 19), які були підібрані за показниками віку, статі та маси тіла. Не спостерігалося впливу легкого порушення функції печінки на середнє значення площі під кривою «концентрація—час» (AUCinf) загального MTP-PE. Помірне порушення функції печінки призвело до незначного збільшення AUCinf загального MTP-PE, при цьому порівняно з відповідною групою з нормальною функцією печінки середньогеометричне значення площі під кривою «концентрація—час», розраховане за методом найменших квадратів (виражене в %), для помірного порушення функції печінки дорівнювало 119 % (90 %-ний ДІ: 94,1 %-151 %).

Фармакокінетична варіабельність була вищою у групі пацієнтів з помірним порушенням функції печінки: коефіцієнт варіації середнього значення площі під кривою «концентрація—час» (AUCinf) становив 50 % порівняно з < 30 % у пацієнтів з іншими класами порушення функції печінки.

Середні значення періоду напіввиведення загального і вільного MTP-PE при легкому порушенні функції печінки становили 2,02 год і 1,99 год відповідно і були порівнянними з показниками в осіб з нормальною функцією печінки (2,15 год та 2,26 год відповідно). Середні значення періоду напіввиведення загального і вільного MTP-PE при помірному порушенні функції печінки становили 3,21 год і 3,15 год відповідно. Крім того, середнє геометричне значення площі під кривою «концентрація—час» AUCinf вільного (не пов’язаного з ліпосомами) MTP-PE в плазмі при легкому та помірному порушенні функції печінки на 47 % перевищувало відповідні значення у підібраних групах з нормальною функцією печінки. Ці зміни не вважалися клінічно значущими, оскільки максимальна переносима доза (4-6 мг/м2) міфамуртиду в 2-3 рази перевищувала рекомендовану дозу (2 мг/м2).

Доклінічні дані. У чутливих видів тварин (кролики і собаки) вища добова доза ліпосомального міфамуртиду, яка не спричиняє побічних ефектів, дорівнює 0,1 мг/кг, що становить 1,2 і 2 мг/м 2 відповідно. Максимально безпечний рівень препарату Мепакт для тварин складає приблизно 2 мг/м2, що відповідає рекомендованій дозі для людини.

Дані з проведеного дослідження на тваринах (6-місячні собаки), яким щоденно внутрішньовенно вводився Мепакт у дозі до 0,5 мг/кг (10 мг/м2), показали, що поріг явної токсичності у 8-19 разів вищий, ніж рекомендована клінічна доза для людей.

Основні токсичні ефекти, пов'язані з високими добовими і кумулятивними дозами препарату Мепакт, є посиленим проявом відомих фармакологічних ефектів препарату: гарячка, ознаки вираженої запальної реакції у вигляді синовіту, бронхопневмонія, перикардит, запальний некроз печінки і кісткового мозку. Спостерігалися також: кровотеча і подовження часу згортання крові, інфаркти, морфологічні зміни стінок дрібних артерій, набряк, перевантаження центральної нервової системи, незначний вплив на серцеву діяльність, легка гіпонатріємія.

Препарат Мепакт не виявляв мутагенних властивостей та не спричиняв тератогенних ефектів у тварин (щури, кролі). Дослідження виявили появу ембріотоксичних ефектів при застосуванні у дозах, токсичних для матерів. Немає жодних результатів дослідження загальної токсичності, які вказували б на шкідливий вплив на чоловічу або жіночу репродуктивну систему.

Спеціальні дослідження репродуктивної функції, перинатальної токсичності і канцерогенного потенціалу не проводились.

Лікування низькодиференційованої неметастатичної операбельної остеосаркоми після макроскопічно повної хірургічної резекції у дітей, підлітків та дорослих молодого віку. Препарат застосовується у комбінації з післяопераційною багатокомпонентною хіміотерапією. Безпека та ефективність застосування були оцінені під час досліджень хворих віком від 2 до 30 років на момент встановлення діагнозу (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Гіперчутливість до активної речовини або інших компонентів препарату.

Сумісне застосування препарату з циклоспорином або іншими інгібіторами кальциневрину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Сумісне застосування нестероїдних протизапальних засобів у високих дозах (НПЗЗ, інгібіторів циклооксигенази) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Дихальна недостатність. Пацієнтам з астмою або іншими хронічними обструктивними захворюваннями легень в анамнезі слід розглянути застосування бронходилататорів із профілактичною метою. У двох пацієнтів з астмою було зафіксовано розвиток респіраторного дистрес-синдрому від легкого до помірного ступеня тяжкості на тлі застосування препарату (див. розділ «Побічні реакції»). У разі виникнення гострої респіраторної реакції застосування препарату Мепакт потрібно припинити та провести відповідну терапію.

Нейтропенія. Застосування препарату Мепакт, частіше при сумісному застосуванні з хіміотерапією, зазвичай асоціюється з виникненням транзиторної нейтропенії. Епізоди нейтропенічної гарячки слід контролювати і лікувати належним чином. Препарат Мепакт можна застосовувати протягом періоду нейтропенії, але слід ретельно спостерігати за симптомами гарячки. Гарячку або озноб протягом більше 8 годин після введення препарату Мепакт слід розцінювати як можливий розвиток сепсису.

Реакція запалення. Виникнення на тлі прийому препарату Мепакт ознак вираженої запальної реакції, у тому числі перикардиту і плевриту, є нечастим явищем. Слід з обережністю застосовувати препарат пацієнтам з аутоімунними, запальними або іншими колагеновими хворобами в анамнезі. Під час застосування препарату Мепакт за пацієнтами слід спостерігати щодо виникнення рідких симптомів, таких як артрит або синовіт, які свідчать про наявність неконтрольованої запальної реакції.

Серцево-судинні розлади. Слід ретельно спостерігати за пацієнтами з венозним тромбозом, васкулітом або нестабільними розладами з боку серцево-судинної системи в анамнезі під час застосування препарату Мепакт. Якщо симптоми постійні і погіршуються, інфузію препарату слід відкласти або відмінити. При застосуванні препарату Мепакт в високих дозах у тварин спостерігалась кровотеча. При застосуванні препарату у рекомендованих дозах виникнення кровотечі не очікується, однак рекомендується контролювати параметри згортання крові після першого введення препарату та після декількох наступних інфузій.

Алергічні реакції. Під час прийому препарату Мепакт спостерігалися епізодичні алергічні реакції, включаючи висипання, утруднене дихання і артеріальну гіпертензію (IV ступеня) (див. розділ «Побічні реакції»). У деяких випадках важко відрізнити алергічну реакцію від реакції запалення негайного типу, тому необхідно спостерігати за пацієнтом для своєчасного виявлення ознак алергічної реакції.

Шлунково-кишкова токсичність. Нудота, блювання, втрата апетиту є дуже частими побічними реакціями. Шлунково-кишкова токсичність може посилюватися при застосуванні препарату Мепакт у комбінації з високою дозою багатокомпонентної хіміотерапії, що асоціюється з підвищеною потребою у застосуванні парентерального харчування.

Препарат Мепакт містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на дозувальну одиницю.

Вагітність. Дані щодо застосування міфамуртиду вагітним відсутні. Доклінічних даних щодо репродуктивної токсичності препарату недостатньо . Мепакт не рекомендується застосовувати вагітним та жінкам репродуктивного віку, які не застосовують ефективних засобів контрацепції.

Годування груддю. Невідомо, чи екскретується міфамуртид у грудне молоко людини.

Виділення міфамуртиду з грудним молоком у тварин не досліджувалось. Рішення про продовження/припинення лікування препаратом під час годування груддю приймають після ретельної оцінки співвідношення очікуваної користі для жінки та потенційного ризику для дитини.

Фертильність. Клінічні дослідження впливу міфамуртиду на фертильність не проводилися.

Препарат Mепакт має помірний вплив на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами. Запаморочення, вертиго, втома та затьмареність зору показані як дуже часті або часті побічні реакції лікування міфамуртідом.

Препарат застосовують дітям віком від 2 років. Мепакт не рекомендується застосовувати дітям віком до 2 років, оскільки даних щодо ефективності і безпеки застосування препарату цій віковій категорії недостатньо.

Лікування слід розпочинати та проводити під безпосереднім наглядом лікаря, який має досвід лікування та діагностики остеосаркоми.

Рекомендована доза міфамуртиду для всіх пацієнтів становить 2 мг/м2 поверхні тіла.

Препарат застосовують як ад’ювантну терапію після резекції: 2 рази на тиждень з мінімальним інтервалом 3 дні протягом 12 тижнів, потім 1 раз на тиждень протягом наступних 24 тижнів. Курс лікування становить 48 інфузій протягом 36 тижнів.

Особливі групи пацієнтів.

Пацієнти віком від 30 років. Під час проведення третьої фази рандомізованого дослідження серед хворих, які проходили лікування остеосаркоми, не було пацієнтів віком понад 65 років. У дослідження були включені хворі віком до 30 років. Таким чином, немає достатньої кількості даних для застосування препарату Мепакт хворим віком понад 30 років.

Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки. Ниркова недостатність від легкого до помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв) або печінкова недостатність (клас А або В за шкалою Чайлда-П’ю) не мають клінічно значущого впливу на фармакокінетику міфамуртиду. Тому, такі пацієнти не потребують коригування дози. Проте, зважаючи на більш високу імовірність змін фармакокінетики міфамуртиду в пацієнтів з помірною печінковою недостатністю та обмеженість даних з безпеки застосування таким пацієнтам, призначати препарат пацієнтам з помірною печінковою недостатністю слід з особливою обережністю.

Оскільки дані щодо фармакокінетики міфамуртиду в пацієнтів з тяжкою нирковою або печінковою недостатністю відсутні, застосовувати препарат таким пацієнтам слід з особливою обережністю.

У разі застосування препарату Мепакт після закінчення курсу хіміотерапії рекомендовано постійно контролювати функції нирок і печінки до повного завершення лікування.

Педіатричні пацієнти віком до 2 років.

Міфамуртид не рекомендується застосовувати дітям віком від 0 до 2 років, оскільки даних щодо ефективності і безпеки застосування препарату цій віковій категорії пацієнтів недостатньо.

Спосіб застосування.

Мепакт вводять шляхом внутрішньовенної інфузії протягом 1 години.

Мепакт не можна вводити внутрішньовенно струминно.

Препарат Мепакт необхідно розчинити, профільтрувати за допомогою фільтра, що додається, та додатково розвести перед введенням з дотриманням асептичних умов.

Кожен флакон розчиняють за допомогою 50 мл 0,9 % розчину натрію хлориду (9 мг/мл) для ін’єкцій. Після розчинення 1 мл суспензії у флаконі містить 0,08 мг міфамуртиду. Об’єм розчиненої суспензії відповідно до розрахованої дози вилучають за допомогою наданого фільтра та розводять за допомогою додаткових 50 мл 0,9 % розчину натрію хлориду (9 мг/мл) для ін’єкцій згідно з інструкцією.

Розчинена, відфільтрована та розведена ліпосомальна суспензія повинна бути гомогенною, непрозорою, від білого до майже білого кольору, без видимих частинок, піни або ліпідних грудочок.

Матеріали, надані в кожній упаковці:

• Мепакт, порошок для концентрату для дисперсії для інфузії (флакон);
• Фільтр для препарату Мепакт.

Необхідні матеріали, які не містяться в упаковці:

• Розчин натрію хлориду 9 мг/мл (0,9 %) для ін’єкцій, 100 мл пакет;
• 1 одноразовий стерильний шприц із замком Люєра ємністю 60 або 100 мл;
• 2 середні (18) вимірювальні стерильні голки для ін’єкцій.

Рекомендується виконувати розчинення ліпосомальної суспензії у одноразових стерильних рукавичках у шафі з ламінарним потоком повітря в асептичних умовах. Перед розчиненням, фільтрацією та розведенням ліофілізований порошок потрібно довести до температури приблизно 20-25 °C. Дана процедура може тривати близько 30 хвилин.

Інструкція щодо приготування препарату Мепакт для внутрішньовенної інфузії.

1. Зняти ковпачок з флакона та протерти пробку спиртовою серветкою.

2. Видалити фільтр із блістерної упаковки та зняти кришку з голки-фільтра. Голку слід міцно вставити у перегородку флакона до упору. Кришку Люєра у цей час не слід знімати.

3. Підготувати 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій (9 мг/мл), голку та шприц.

4. Місце на пакеті з 0,9 % розчином натрію хлориду для ін’єкцій (9 мг/мл), куди потрібно вставити голку, слід протерти спиртовою серветкою.

5. За допомогою голки та шприца набирають 50 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій (9 мг/мл).

6. Після видалення голки зі шприца шприц слід приєднати до фільтра шляхом відкриття кришки Люєра (рис.1).

Рис. 1

7. 0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій (9 мг/мл) повільно додають у флакон, поступово опускаючи поршень шприца. Фільтр і шприц не слід видаляти з флакона.

8. Залишити флакон на 1 хвилину, щоб забезпечити якісне зволоження сухої речовини.

9. Флакон слід енергійно струсити протягом 1 хвилини, тримаючи при цьому фільтр та шприц приєднаними. Протягом цього часу ліпосоми утворюються мимовільно (рис. 2).

Рис. 2

10. Для отримання необхідної дози флакон потрібно перевернути і повільно витягувати поршень шприца (рис. 3). 1 мл розчиненої суспензії містить 0,08 мг міфамуртиду. Об’єм суспензії, який слід вилучити з флакона відповідно до дози, розраховують за такою формулою:

Об’єм вилучення = [12,5 ´ розрахована доза у мг] мл

Для зручності нижче надається таблиця відповідності:

Рис. 3

11. Потім слід вилучити шприц з фільтра та встановити нову голку на шприц, заповнений суспензією. Місце проколу пакета слід протерти спиртовою серветкою та ввести суспензію зі шприца до оригінального пакета, що містить решту 50 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій (9 мг/мл) (рис. 4).

Рис. 4

12. Слід обережно обертати пакет, щоб змішати розчин.

13. Дані пацієнта, час та дату введення препарату потрібно зазначити на етикетці пакета, що містить відновлену, фільтровану та розведену ліпосомальну суспензію.

14. Хімічна та фізична стабільність після відкриття упаковки зберігалась протягом 6 годин при кімнатній температурі (приблизно 20-25 °C).

15. З мікробіологічної точки зору препарат слід використати негайно. Інакше за строки та умови зберігання після відкриття упаковки, які, як правило, не повинні перевищувати 6 годин при кімнатній температурі, відповідає користувач.

16. Зважаючи на ліпосомальну природу препарату, під час введення не рекомендується застосовувати інфузійний набір із вбудованим фільтром.

17. Ліпосомальну суспензію вводять внутрішньовенно протягом приблизно 1 години.

Після забору розчину залишки речовини у флаконі необхідно утилізувати відповідно до вимог місцевого законодавства.

Максимальна переносима доза з великою варіабельністю побічних реакцій під час І фази дослідження становила 4-6 мг/м2. При застосуванні препарату в більш високих або граничних дозах побічні реакції не загрожували життю і включали гарячку, озноб, втому, нудоту, блювання, головний біль, артеріальну гіпо- або гіпертензію.

У здорового дорослого добровольця, який випадково отримав разову дозу 6,96 мг міфамуртиду, відмічався розвиток оборотної ортостатичної гіпотонії, пов’язаної із застосуванням такої дози.

У разі передозування слід розпочати відповідну підтримуючу терапію. Підтримуючі заходи повинні відповідати діючим протоколам та виявленим клінічним симптомам. Наприклад, застосування парацетамолу для зниження температури, ознобу та головного болю і протиблювотних засобів (крім стероїдів) при нудоті та блюванні.

Небажані ефекти за частотою виникнення та згідно з класом систем органів класифікують за такими категоріями: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100 і < 1/10). У кожній групі за частотою побічні реакції вказані в порядку зниження серйозності.

Інфекції та інвазії.

Часто: сепсис, целюліт, назофарингіт, інфекції у місці постановки катетера, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовидільного тракту, фарингіти, вірус простого герпесу.

Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (включаючи кісти та поліпи).

Часто: раковий біль.

З боку крові та лімфатичної системи.

Дуже часто: анемія.

Часто: лейкопенія, тромбоцитопенія, гранулоцитопенія, фебрильна нейтропенія.

Метаболізм та розлади харчування.

Дуже часто: анорексія.

Часто: дегідратація, гіпокаліємія, зниження апетиту.

З боку психіки.

Часто: сплутаність свідомості, депресія, безсоння, тривога.

З боку нервової системи.

Дуже часто: головний біль, запаморочення.

Часто: парестезія, гіпестезія, тремор, сонливість, млявість.

З боку органів зору.

Часто: затьмареність зору.

З боку органів слуху та рівноваги.

Часто: вертиго, шум у вухах, зниження слуху.

З боку серцево-судинної системи.

Дуже часто: тахікардія, артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія.

Часто: ціаноз, посилене серцебиття, флебіт, почервоніння, блідість.

З боку дихальної системи.

Дуже часто: задишка, тахіпное, кашель.

Часто: плевральний випіт, загострення задишки, продуктивний кашель, кровохаркання, хрипле дихання, носова кровотеча, задишка при фізичному навантаженні, блокування пазух, закладеність носа, фаринголарингеальний біль.

З боку травного тракту.

Дуже часто: блювання, пронос, запор, біль у животі, нудота.

Часто: біль у верхніх та нижніх відділах живота, диспепсія, здуття живота.

З боку гепатобіліарної системи.

Часто: біль у ділянці печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Дуже часто: гіпергідроз.

Часто: висип, свербіж, еритема, алопеція, сухість шкіри.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.

Дуже часто: міалгія, артралгія, біль у спині, біль у кінцівках.

Часто: м’язові спазми, біль у шиї, паху, кістках, плечах, грудній клітині, кістково-м’язова ригідність.

З боку нирок та сечовивідних шляхів.

Часто: гематурія, дизурія, полакіурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Часто: дисменорея.

Загальні порушення та реакції у місці введення.

Дуже часто: гарячка, озноб, втомлюваність, гіпотермія, біль, нездужання, астенія, біль у грудній клітині.

Часто: периферичні набряки, набряки, запалення слизової оболонки, еритема у місці інфузії, реакції у місці інфузії, біль у місці постановки катетера, дискомфорт у грудній клітині, відчуття холоду.

Дослідження.

Часто: зниження маси тіла.

Хірургічні та медичні процедури.

Часто: біль після проведення процедури.

Окремі побічні реакції.

З боку крові і лімфатичної системи. Дуже часто анемія спостерігалась під час сумісного застосування препарату Мепакт з хіміотерапевтичними засобами. Під час рандомізованого контрольованого дослідження частота виникнення малігнізації кісткового мозку (гостра мієлоїдна лейкемія/мієлодиспластичний синдром) у пацієнтів, які отримували Мепакт разом із хіміотерапією, була такою ж самою, як і у пацієнтів, які отримували лише хіміотерапію (приблизно 2,1 %).

Метаболізм та розлади харчування. Повідомлялось про дуже часті випадки анорексії (21 %) під час дослідження I та II фази препарату Мепакт у пацієнтів на пізніх стадіях раку.

З боку нервової системи. Дуже частими порушеннями є головний біль (50 %) і запаморочення (17 %).

З боку органів слуху та рівноваги. Втрата слуху може бути пов’язана з хіміотерапією ототоксичними препаратами, такими як цисплатин. Вплив препарату Мепакт у поєднанні з багатокомпонентною хіміотерапією на підвищення ризику втрати слуху невідомий.

Більш високий відсоток об’єктивної і суб’єктивної втрати слуху спостерігався у пацієнтів, які отримували Мепакт і хіміотерапію (12 % і 4 % відповідно), під час проведення ІІІ фази дослідження порівняно з пацієнтами, які отримували лише хіміотерапію (7 % і 1 %). Всі пацієнти отримували сумарну дозу цисплатину 480 мг/м2 як індукційну (неоад’ювантну) та/або підтримуючу (ад’ювантну) хіміотерапію.

З боку серцево-судинної системи. Тахікардія від легкого до помірного ступеня (50 %), артеріальна гіпертензія (26 %) і артеріальна гіпотензія (29 %) дуже часто спостерігались під час неконтрольованих досліджень препарату Мепакт. Є повідомлення про один серйозний випадок розвитку підгострого тромбозу на початку дослідження. Однак ніяких серйозних реакцій з боку серцево-судинної системи, пов’язаних із застосуванням препарату Мепакт, під час проведення великого рандомізованого контрольованого дослідження не було зафіксовано.

З боку дихальної системи. Частими є повідомлення про виникнення респіраторних порушень, включаючи задишку (21 %), кашель (18 %), тахіпное (13 %). У двох пацієнтів з наявною астмою під час лікування препаратом Мепакт у ІІ фазі дослідження розвинувся респіраторний дистрес-синдром легкого та помірного ступеня тяжкості.

З боку травного тракту. Найчастішими побічними явищами, пов’язаними із застосуванням препарату Мепакт, є нудота (57 %) і блювання (44 %). Приблизно у половини пацієнтів спостерігались запор (17 %), діарея (13 %) і біль у животі (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку шкіри та підшкірних тканин. Гіпергідроз (11 %) дуже часто виникав у пацієнтів, які приймали препарат Мепакт, під час неконтрольованих досліджень.

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини. Біль низької інтенсивності, що включає міалгію (31 %), біль у спині (15 %), біль у кінцівках (12 %) і артралгію (10 %), дуже часто спостерігався у пацієнтів, які приймали препарат Мепакт.

Загальні порушення та реакції у місці введення. У більшості пацієнтів було зафіксовано озноб (89 %), гарячку (85 %) і стомлюваність (53 %). Зазвичай симптоми були від легкого до помірного ступеня тяжкості і мали минущий характер. Застосовувалась симптоматична терапія (наприклад парацетамол для зниження температури тіла). Іншими дуже частими побічними явищами, що зазвичай мали легкий або помірний ступінь тяжкості, є гіпотермія (23 %), нездужання (13 %), біль (15 %), астенія (13 %) і біль у грудях (11 %). Набряки, дискомфорт у грудній клітці, реакції у місці введення або постановки катетера, відчуття холоду були менш частими у цих пацієнтів і розвивались в основному у пацієнтів на пізніх стадіях злоякісного захворювання.

Дослідження. Під час дослідження II фази у одного пацієнта з остеосаркомою зафіксовано збільшення вмісту сечовини та креатиніну у крові на тлі застосування препарату Мепакт.

З боку імунної системи. Під час дослідження І фази повідомлялося про один випадок розвитку тяжкої алергічної реакції після першої інфузії 6 мг/м2 препарату. Внаслідок розвитку тремтіння, ознобу, лихоманки, нудоти, блювання, неконтрольованого кашлю, задишки, синюшності губ, запаморочення, слабкості, артеріальної гіпотензії, тахікардії, артеріальної гіпертензії та гіпотермії участь у дослідженні була припинена. Під час дослідження ІІІ фази повідомлялося про один випадок розвитку алергічної реакції 4 типу тяжкості (артеріальна гіпертензія), що потребує госпіталізації (див. розділ «Особливості застосування») .

Проведено обмежені дослідження взаємодії препарату Мепакт з хіміотерапією. Хоча ці дослідження не є остаточними, не отримано ніяких доказів впливу препарату Мепакт на протипухлинні ефекти хіміотерапії і навпаки. Рекомендується розділити у часі застосування препарату Мепакт та доксорубіцину або інших ліпофільних лікарських засобів, якщо вони застосовуються під час сумісного курсу хіміотерапії.

Застосування препарату Мепакт одночасно з циклоспорином або іншими інгібіторами кальциневрину протипоказане у зв’язку з гіпотетичною можливістю їх впливу на макрофаги селезінки і функцію мононуклеарних фагоцитів (див. розділ «Протипоказання»).

Крім того, у дослідженнях in vitro було продемонстровано, що високі дози НПЗЗ (інгібіторів циклооксигенази) можуть блокувати активуючий вплив ліпосомального міфамуртиду на макрофаги. Тому застосування високих доз НПЗЗ протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Слід уникати тривалого або рутинного застосування кортикостероїдів під час лікування препаратом Мепакт, оскільки міфамуртид діє через стимуляцію імунної системи.

Дослідження взаємодії in vitro показали, що ліпосомальний і неліпосомальний міфамуртид не інгібує метаболічну активність цитохрому P450 у з’єднаних мікросомах печінки людини. Ліпосомальний і неліпосомальний міфамуртид не індукує метаболічну активність або транскрипцію цитохрому Р450 в первинних культурах свіжовиділених гепатоцитів людини. Таким чином, не очікується впливу препарату Мепакт на метаболізм речовин, які є субстратом печінкового цитохрому Р450.

Під час великих контрольованих рандомізованих досліджень препарату Мепакт застосовували з дотриманням рекомендованої дози та режиму введення з іншими лікарськими засобами, які мали відомий токсичний вплив на нирки (цисплатин, іфосфамід) або печінку (високі дози метотрексату, іфосфаміду). Не виявлено посилення цієї токсичності та необхідності коригувати дозу міфамуртиду.

30 місяців.

Розведена суспензія: фізична і хімічна стабільність зберігається протягом 6 годин при температурі не вище 25 °С.

Зберігати при температурі 2—8 °С в оригінальній упаковці. Зберігати в недоступному для дітей місці! Не заморожувати.

Несумісність. Препарат не слід змішувати з іншими розчинами, окрім зазначених у розділі«Спосіб застосування та дози».

Порошок для концентрату для дисперсії для інфузій у флаконі. По 1 флакону та 1 фільтру у картонній коробці.

За рецептом.