Наведена наукова інформація є узагальнюючою, заснована на офіційно затвердженій інструкції по застосуванню і не може бути використана для прийняття рішення про можливість застосування конкретного лікарського препарату.
Офіційна інструкція
Склад:
діюча речовина: іmatinib; 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить іматинібу мезилату еквівалентно іматинібу 100 мг;допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат; покриття Opadry II orange 85F23971: спирт полівініловий, макрогол 4000, тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171), жовтий захід FCF (Е 110), заліза оксид червоний (Е 172).Лікарська форма.
Лікарська форма:
таблетки
Основні фізико-хімічні властивості:
довгасті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, оранжевого кольору, з поперечною насічкою з одного боку та тисненням числа 100 з іншого.
Застосування в період вагітності або годування груддю:
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом:
Дослідження впливу іматинібу на здатність керувати автотранспортом і працювати з механізмами не проводилися. Пацієнтам, у яких спостерігалося запаморочення, погіршення зору або інші побічні реакції, що впливають на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами, слід утриматися від цих видів діяльності на час, поки такі явища тривають.Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Лікарські засоби, які можуть підвищувати концентрацію іматинібу у плазмі кровіСубстанції, які пригнічують активність ізоферменту CYP3A4 цитохрому Р450 (наприклад кетоконазол, інтраконазол, еритроміцин, кларитроміцин), можуть знижувати метаболізм і підвищувати концентрацію іматинібу. Відзначалося істотне підвищення концентрації іматинібу (середнє значення Сmax i AUC іматинібу підвищувалося на 26 % і 40 % відповідно) у здорових добровольців, коли препарат призначали спільно з разовою дозою кетоконазолу (інгібітор CYP3A4). Слід бути обережними при призначенні препарату спільно з інгібіторами класу CYP3A4. Лікарські засоби, які можуть знижувати концентрацію іматинібу у плазмі кровіСубстанції, які є стимуляторами активності CYP3A4, можуть збільшувати метаболізм і знижувати концентрацію іматинібу у плазмі. Одночасно призначені лікарські засоби, які стимулюють CYP3A4 (наприклад дексаметазон, фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, гіперикум перфоратум, відомий також як St. John,s Wort), можуть послабляти дію препарату. Лікарські засоби, концентрація яких може змінюватися під впливом іматинібуПрепарат підвищує середнє значення Сmax i AUC симвастатину (субстрат CYP3A4) у 2 і 3,5 раза відповідно, що вказує на пригнічення CYP3A4 препаратом. Тому слід бути обережними, призначаючи препарат спільно з субстратами CYP3A4 з вузьким терапевтичним профілем (наприклад з циклоспорином або пімозидом), а пацієнтів необхідно попереджати про це, щоб уникнути або обмежити застосування лікарських засобів, що містять парацетамол. Препарат може підвищувати концентрацію у плазмі крові інших лікарських засобів, метаболізованих CYP3A4 (наприклад триазолобензодіазепінів, дигідропіридинів та інших блокаторів кальцієвих каналів, інгібіторів HMG-CoA редуктази тощо).Оскільки варфарин метаболізується CYP2С9, пацієнтам, для яких необхідні препарати, що знижують згортання крові, слід приймати низькомолекулярний або стандартний гепарин. In vitro іматиніб пригнічує активність ізоензиму CYP2D6 цитохрому Р450 у концентраціях, подібних до концентрацій, що впливають на активність CYP3A4. Тому системний вплив на субстрати CYP2D6 потенційно підвищується, якщо їх призначають разом з іматинібом. Хоч ніякі специфічні дослідження не проводилися, слід бути обережними.Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Іматиніб – інгібітор протеїн-кінази, який пригнічує bcr-abl тирозинкіназуЦя сполука вибірково пригнічує проліферацію і стимулює апоптоз у bcr-abl-позитивних клітинних лініях, а також у щойно уражених лейкозних клітинах у пацієнтів з наявністю в лейкоцитах філадельфійської хромосоми при хронічному позитивному мієлолейкозі і гострому лімфоїдному лейкозі. Під час досліджень утворень колоній з використанням зразків периферичної крові і кісткового мозку ex vivo іматиніб продемонстрував вибіркове інгібування bcr-abl-позитивних колоній у пацієнтів з ХМЛ. In vivo сполука виявляє протипухлинну активність при застосуванні її як окремого засобу на моделях тварин із використанням bcr-abl-позитивних пухлинних клітин. Крім того, іматиніб є потужним інгібітором рецептора тирозинкінази відносно тромбоцитарного фактора росту (ТФР) і фактора ембріональної клітини (ФЕК), с-Кіt і пригнічує ТФР- та ФЕК-опосередковані зміни з боку клітин. Іn vitro іматиніб пригнічує проліферацію і стимулює апоптоз у клітинах шлунково-кишкової стромальної пухлини, що виражається в активації мутації Кіt. Конститутивна активація рецептора тромбоцитарного фактора росту (ТФР) або bcr-abl- тирозинкінази є результатом інтеграції з різноманітними білками або стимуляції синтезу ТФР, що були залучені у патогенез МДС/МПЗ (мієлодиспластичні/мієлопроліферативні захворювання) і неоперабельних рекурентних і/або вибухаючих метастатичних дерматофібросарком (DFSP). Іматиніб інгібує сигнал до проліферації клітин, що супроводжують дезактивований ТФР та діяльність bcr-abl тирозинкінази.Ефективність препарату зумовлена загальною швидкістю гематологічної або цитогенетичної відповіді у пацієнтів із хронічним мієлолейкозом (ХМЛ) та об’єктивною швидкістю відповіді у пацієнтів зі злоякісними пухлинами строми органів травного тракту. Фармакокінетика. Іматиніб був вивчений при одноразовому введенні в діапазоні доз від 25 до 1000 мг через 1 добу, 7 та 28 діб. Фармакокінетичні профілі аналізувалися на 1 день, а також на 7 день або на 28 день, коли було досягнуто рівноважних концентрацій іматинібу у плазмі крові.Абсолютна біодоступність препарату становить у середньому 98 %.Біодоступність препарату становить у середньому 98 %. Коефіцієнт варіації для AUC іматинібу у плазмі крові має різні рівні у пацієнтів при прийомі препарату внутрішньо.При призначенні препарату з їжею, яка має високий вміст жирів, порівняно з прийомом натще відзначається незначне зниження ступеня всмоктування (зменшення Сmах іматинібу на 11 % та подовження tmах на 1,5 години з незначним зменшенням AUC (7,4 %) порівняно з прийомом натще). За даними досліджень in vitro, при клінічно значимих концентраціях приблизно 95 % іматинібу зв’язується з білками плазми крові (головним чином з альбуміном та кислим α-глікопротеїном, незначною мірою з ліпопротеїном). Головним метаболітом іматинібу, який циркулює у кров’яному руслі, є N-деметильоване піперазинове похідне, яке in vitro має фармакологічну активність, подібну до незміненого препарату. Було встановлено, що плазмові значення AUC (площа під кривою концентрація-час) для даного метаболіту становлять лише 16 % AUC для іматинібу. Зв’язування N-деметильованого метаболіту з білками плазми крові подібне до зв’язування з білками плазми крові незміненого препарату.Іматиніб і N-деметильований метаболіт разом становлять близько 65 % циркулюючої радіоактивності (AUC (0-48)). Решта циркулюючої радіоактивності складається з ряду незначних метаболітів.Дослідження in vitro показали, що CYP3A4 є основним ферментом P450 людини, що каталізує біотрансформацію іматинібу. З групи потенційних препаратів для сумісного лікування (ацетамінофен, ацикловір, алопуринол, амфотерицин, цитарабін, еритроміцин, флуконазол, оксисечовина, норфлоксацин, пеніцилін V) тільки еритроміцин (IC50 50 мкм) і флуконазол (IC50 118 мкМ) виявляли інгібуючу дію на метаболізм іматинібу, яка може мати клінічне значення. Іматиніб, за даними досліджень in vitro, показав, що може бути конкурентним інгібітором маркера субстратів CYP2C9, CYP2D6 і CYP3A4/5. Кі значення у мікросомах печінки людини було 27, 7,5 і 7,9 мкмоль/л відповідно. Максимальні концентрації у плазмі крові іматинібу у хворих становили 2-4 мкмоль/л. Отже, гальмування CYP2D6 та/або CYP3A4/5-метаболізму препаратів у сироватці крові можливе. Іматиніб не втручається у біотрансформацію 5-фторурацилу, але гальмуєт метаболізм паклітакселу у результаті конкурентного інгібування CYP2C8 (Ki = 34,7 мкМ). Це значення Кі набагато вище, ніж очікується у плазмі крові у хворих, які застосовують іматиніб. Отже, не очікується взаємодії при сумісному застосуванні іматинібу або з 5-фторурацилом, або з паклітакселом.Після застосування per os 14С-міченого іматинібу приблизно 81 % його виводиться за 7 діб: з калом – 68 % від введеної дози, з сечею – 13 %. У незміненому стані виводиться приблизно 25 % дози (20 % з калом та 5 % з сечею). Решта препарату виводиться у вигляді метаболітів. Період напіввиведення t1/2 іматинібу у здорових добровольців становить приблизно 18 годин, що підтверджує, що призначення дози 1 раз на добу є прийнятним. У діапазоні доз від 25 до 1000 мг спостерігається пряма лінійна залежність AUC від величини дози. При введенні повторних доз, призначених 1 раз на добу, фармакокінетика іматинібу не змінюється, кумуляція препарату при постійному прийомі дози 1 раз на добу становила від 1,5 до 2,5 раза від початкового значення. Фармакокінетика у ГІСТ-пацієнтівУ хворих з ГІСТ експозиція була у 1,5 раза вищою, ніж у хворих на ХМЛ при застосуванні тієї ж самої дози (400 мг на добу). На підставі попереднього аналізу фармакокінетики в ГІСТ-пацієнтів було встановлено три змінних (альбумін, WBC і білірубін), що мали статистичне відношення до фармакокінетики іматинібу. Зниження значення альбуміну призводило до зменшення кліренсу (CL/F), а також до більш високого рівня WBC, що, у свою чергу, призвело до скорочення CL/F. Однак ці показники не є достатньо значущі, щоб коригувати дози. У цій популяції пацієнтів наявність метастазів у печінці потенційно може призвести до печінкової недостатності і зниження метаболізму.Фармакокінетичні дані показали, що у хворих на ХМЛ був невеликий вплив віку на об’єм розподілу (12 % збільшення у хворих > 65 років). Ця зміна не вважається клінічно значущою. Було відзначено невеликий вплив маси тіла на величину кліренсу іматинібу: для пацієнтів з масою тіла 50 кг середній кліренс становить 8,5 л/годину, а для пацієнтів з масою тіла 100 кг середній кліренс зросте до 11,8 л/годину. Ці зміни не є достатньою підставою для корекції дози, що базується на масі тіла пацієнта. Фармакокінетика іматинібу не залежить також від статі та віку. Як і у дорослих пацієнтів, іматиніб у дітей швидко всмоктується після прийому внутрішньо. Застосування дітям 260 і 340 мг/м2/на добу має таке ж клінічне значення, як дози 400 мг і 600 мг для дорослих пацієнтів. Порівняння AUC(0-24) на 8-й і на 1-й день при дозі 340 мг/м2/на добу виявило кумуляцію в 1,7 раза після повторного застосування.Іматиніб та його метаболіти незначною мірою виводяться нирками. Оскільки нирковий кліренс іматинібу невеликий, у пацієнтів з нирковою недостатністю зниження загального кліренсу незначне. Зростання становить приблизно від 1,5 до 2 разів. Хоча результати фармакокінетичних аналізів показали, що існують значні варіації впливу, середній вплив іматинібу не збільшувався у пацієнтів з різним ступенем печінкової дисфункції порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки. Фармацевтичні характеристики.
Діти:
Спосіб застосування та дози:
Передозування:
Побічні дії:
У пацієнтів з ХМЛ або ГІСТ, злоякісними пухлинами існує загроза розвитку побічних реакцій, які важко оцінити та пов’язати з перебігом хвороби, її прогресуванням або з призначенням великої кількості лікарських засобів.Препарат зазвичай добре переноситься пацієнтами з ХМЛ.Була визначена частота виникнення ускладнень: дуже часто (>1/10), часто (> 1/100, <1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), включаючи поодинокі випадки (див. табл. 3).Таблиця 3
Збільшення рівня креатиніну крові, збільшення креатинфосфокінази у крові, збільшення лактатдегідрогенази у крові, збільшення рівня лужної фосфатази у крові
Рідко
Збільшення рівня амілази крові
1 Найчастіше пневмонія була зафіксована у пацієнтів з видозміненим ХМЛ і у пацієнтів з ГІСТ. 2 Головний біль найчастіше відмічався у пацієнтів з ГІСТ. 3 На основі пацієнт-віку порушення з боку серця, включаючи застійну серцеву недостатність, частіше спостерігалися у хворих з видозміненим ХМЛ, ніж у пацієнтів з ХМЛ у хронічній фазі. 4 Припливи, гематома, кровотеча були найбільш поширені у пацієнтів з ГІСТ, у пацієнтів з видозміненим ХМЛ (CML-AP і CML-BC) були найпоширенішими гематома, кровотеча. 5 Плевральний випіт частіше відмічався у пацієнтів з ГІСТ і у пацієнтів з видозміненим ХМЛ CML (CML-AP і CML-BC), ніж у пацієнтів з ХМЛ у хронічній фазі. 6 +7 Біль у животі і шлунково-кишкові кровотечі найчастіше спостерігаються у пацієнтів з ГІСТ. 8 Повідомлялося про деякі летальні випадки у результаті печінкової недостатності та некрозу печінки. 9 Кістково-м’язовий біль та пов’язані з ним події частіше спостерігаються у пацієнтів з ХМЛ, ніж у пацієнтів з ГІСТ.Нижчезазначені типи реакцій було зареєстровано на основі постмаркетингового досвіду застосування іматинібу, у т.ч. спонтанних звітів, а також повідомлень про серйозні побічні реакції, які були отримані у ході проведених або триваючих досліджень, а також у рамках програми розширеного доступу. Оскільки невідома кількість хворих, у яких спостерігались побічні ефекти, не завжди можна правильно оцінити їх частоту або встановити причинний зв’язок із прийомом іматинібу.
Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені (включаючи кісти та поліпи)
Невідомо
Кровотечі у пухлини/некроз пухлини
З боку імунної системи
Невідомо
Анафілактичний шок
З боку нервової системи
Невідомо
Набряк мозку
З боку серцево-судинної системи
Невідомо
Перикардит, тампонада серця, тромбоз/емболія
З боку дихальної системи
Невідомо
Гостра дихальна недостатність1, інтерстиціальні захворювання легень
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини
Невідомо
Аваскулярний некроз/некроз стегнової кістки
1 Летальні випадки були зареєстровані у пацієнтів із запущеними захворюваннями, тяжкими інфекціями, вираженою нейтропенією та з іншими серйозними захворюваннями. Відхилення лабораторних показниківГематологія Розвиток цитопенії, нейтропенія та тромбоцитопенія постійно спостерігались майже в усіх дослідженнях при отриманні хворими високих доз ≥ 750 мг препарату. Розвиток цитопеній також часто залежав від фази захворювання: у хворих з уперше діагностованою ХМЛ цитопенія зустрічалася частіше, ніж у хворих з іншими типами ХМЛ. Частота нейтропеній ІІІ-ІV ступенів (ANC < 1х109 /л) та тромбоцитопеній (кількість тромбоцитів < 50х109/л була в 4-6 разів вищою при бластній кризі та у фазі акселерації (59-64 % та 44-63 % для нейтропенії та тромбопенії відповідно) порівняно з уперше виявленою хронічною фазою ХМЛ (16,7 % для нейтропенії і 8,9 % для тромбопенії). При вперше виявленій хронічній фазі ХМЛ нейтропенія ІV ступеня (ANC < 0,5х109 /л) і тромбоцитопенія (кількість тромбоцитів < 10х109/л) спостерігалась у 3,6 % і < 1 % хворих відповідно. Середня тривалість нейтропенії та тромбоцитопенії варіювала відповідно від 2 до 3 та від 3 до 4 тижнів. Анемія ІІІ та IV ступенів тяжкості спостерігалась у 5,4 % та 0,7 % пацієнтів з неоперабельними і/або метастатичними ГІСТ і, можливо, була пов’язана з гастроінтестинальними та інтратуморальними кровотечами у деяких пацієнтів. Нейтропенія ІІІ та IV ступенів тяжкості спостерігалась у 7,5 % та 2,7 % пацієнтів відповідно, тромбоцитопенія ІІІ ступеня спостерігалася у 0,7 % пацієнтів. Тромбоцитопенія IV ступеня не спостерігалась у жодного з пацієнтів. Зменшення числа лейкоцитів та нейтрофілів спостерігалося головним чином протягом перших 6 тижнів лікування, у подальшому ці показники залишались відносно стабільними.БіохіміяВиражене підвищення рівня трансаміназ (<5 %) чи білірубіну (<1 %) спостерігалось у хворих з ХМЛ і зазвичай контролювалося зниженням дози препарату або тимчасовим припиненням лікування (середня тривалість таких перерв становила приблизно 1 тиждень). При змінах показників функції печінки лікування доводилось припиняти приблизно у 1 % хворих з ХМЛ. У пацієнтів з ГІТС підвищення концентрації АЛТ (аланінамінотрансферази) ІІІ та IV ступенів у сироватці крові спостерігалось у 6,8 % випадків та підвищення концентрації АСТ (аспартатамінотрансферази) ІІІ та IV ступенів тяжкості у сироватці крові спостерігалось у4,8 % випадків. Підвищення рівня білірубіну спостерігалось у < 3 % хворих.Проте один хворий у фазі акселерації помер від гострої печінкової недостатності. Можливо, це було пов’язано зі взаємодією іматинібу з високою дозою парацетамолу. Передозування. Дані щодо перевищення терапевтичних доз обмежені. У випадку передозування хворого потрібно обстежити та лікувати симптоматично.У хворих, які отримали дозу від 1200 мг до 1600 мг (тривалість застосування коливалася від 1 до 10 днів), спостерігалися: нудота, блювання, діарея, висипання, еритема, набряк, припухлість, підвищена втомлюваність, м’язовий спазм, тромбоцитопенія, панцитопенія, біль у животі, головний біль, зниження апетиту. У хворих, які застосували дозу від 1800 мг до 3200 мг (до 3200 мг кожен день протягом 6 днів), – слабкість, міалгія, підвищення рівня креатинфосфокінази, підвищення рівня білірубіну, гастроінтестинальний біль. У хворих, які застосували дозу 6400 мг (одноразово), повідомлялося про один випадок, при якому у пацієнта спостерігалася нудота, блювання, біль у животі, пірексія, набряк обличчя, зменшення кількості нейтрофілів, збільшення рівня трансаміназ.У хворих, які застосували дозу від 8 г до 10 г (одноразово), повідомлялося про блювання та гастроінтестинальний біль. Передозування у дітейУ хворого хлопчика 3-х років, який застосував дозу 400 мг, спостерігалися нудота, блювання, діарея та анорексія, у другого хлопчика 3-х років, який застосував дозу 980 мг, відмічалися зниження кількості лейкоцитів та діарея.Застосування у період вагітності або годування груддю. ВагітністьНемає ніяких відповідних даних щодо застосування препарату вагітним жінкам. Однак дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність, але потенційний ризик для плода невідомий. Препарат не слід застосовувати під час вагітності, за винятком життєвих показань. У разі необхідності застосування під час вагітності пацієнтку слід поінформувати про потенційний ризик для плода. Жінкам репродуктивного віку рекомендується застосовувати ефективні контрацептивні засоби під час лікування. Препарат може проникати у грудне молоко людини. Тому жінкам, які приймають препарат, необхідно припинити годування груддю.Діти.Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені. На сьогодні існують лише обмежені дані, які є недостатніми, щоб рекомендувати застосування препарату дітям.Особливі заходи безпеки.Оскільки є дані щодо репродуктивної токсичності препарату і потенційного ризику для фертильності людини, жінкам репродуктивного віку, слід бути обережними для запобігання контакту препарату зі шкірою та слизивими оболонками. Після контакту таблетки зі шкірою, руки необхідно негайно вимити.Особливості застосування. Терапію препаратом повинні проводити лікарі, які мають досвід лікування пацієнтів з ХМЛ або злоякісними пухлинами строми органів. У дорослих ефективність застосування препарату базується на звичайних гематологічних та цитогенетичних даних відповіді на лікування при ХМЛ без прогресування хвороби, на звичайних гематологічних та цитогенетичних даних відповіді при Ph+-ГЛЛ, МДС/МПЗ, гематологічних даних відповіді при ГЕС/ХЕЛ та на даних об’єктивної відповіді на лікування у дорослих пацієнтів з позитивними неоперабельними і/або метастатичними злоякісними гастроінтестинальними стромальними пухлинами (ГІСТ), при DFSP та при рецидивуючих ГІСТ при ад’ювантній терапії. Досвід застосування препарату пацієнтам з МДС/МПЗ, асоційованих з перебудовою генів FIP1L1-PDGFRα, дуже обмежений. Винятком є вперше діагностована хронічна мієлоїдна лейкемія (ХМЛ). Даних контрольованих клінічних досліджень щодо підвищення рівня виживання при вказаних захворюваннях немає. Препарат слід приймати під час їди, запиваючи 1 склянкою води, щоб звести до мінімуму ризик ураження травного тракту.Якщо препарат призначають з іншими препаратами, які індукують CYP3A4 (наприклад з дексаметазоном, фенітоїном, карбамазепіном, рифампіцином, фенобарбіталом або Hypericum perforatum), може значно зменшитися дія препарату, що потенційно збільшує ризик неотримання відповіді на лікування, також має значення потенційний ризик виникнення взаємодій між лікарськими засобами. Таким чином, супутнього застосування потужних індукторів CYP3A4 і препарату слід уникати.У пацієнтів з гіпотиреозом після тиреоїдектомії, яким застосовують замісну терапію левотироксином, слід ретельно контролювати рівень ТТГ.Метаболізм іматинібу здійснюється в основному в печінці, і лише 13 % препарату метаболізується нирками. Тривалість дії препарату може збільшуватися у разі порушення функції печінки, тому препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушенням функції печінки та печінковою недостатністю. Оскільки на цей час немає даних щодо застосування препарату пацієнтам з порушеною функцією печінки, ніяких спеціальних рекомендацій відносно дозування немає. Препарат не призначають пацієнтам з вираженою печінковою недостатністю, за винятком тих випадків, коли це необхідно за життєвими показаннями. У цьому випадку слід ретельно перевіряти рівні показників периферичної крові (рівні лейкоцитів) та печінкових ферментів. Повідомлялося про виникнення некрозу печінки. При комбінованій терапії препарату з високими дозами хіміотерапевтичних препаратів у пацієнтів з Ph+-ГЛЛ спостерігалися прояви транзиторного порушення функції печінки у вигляді підвищення рівня трансаміназ та гіпербілірубінемії.Про випадки вираженої затримки рідини (плевральний випіт, набряк, набряк легенів, асцит) повідомлялося приблизно у 2,5 % пацієнтів з уперше виявленою ХМЛ, які застосували іматиніб. Тому рекомендується регулярно перевіряти масу тіла пацієнтів. У разі раптового швидкого збільшення маси тіла слід провести ретельне обстеження пацієнта і, якщо необхідно, призначити відповідні підтримуючі та терапевтичні заходи. У ході досліджень спостерігалося кілька таких випадків у пацієнтів літнього віку та пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями в анамнезі.У хворих з гіпереозинофільним синдромом (HES) спостерігалися поодинокі випадки кардіогенного шоку/лівошлуночкової дисфункції, які були пов’язані з терапією іматинібом. Ці явища спостерігалися при застосуванні системних стероїдів на тлі застосування іматинібу. Мієлодиспластичні/мієлопроліферативні захворювання, можливо, були пов’язані з високим рівнем еозинофілів. Порушення на ЕКГ у хворих з МДС/МПЗ потрібно розглядати як пов’язані з високими рівнями еозинофілів. Якщо спостерігаються патологічні реакції, можливі рекомендації профілактичного застосування системних стероїдів (1-2 мг/кг) протягом 1-2 тижнів як супутня з іматинібом терапія на етапі початкової фази лікування.У ході досліджень у пацієнтів з неоперабельними і/або метастатичним ГІСТ були зареєстровані шлунково-кишкові та інтратуморальні кровотечі. З огляду на наявні дані, немає факторів (наприклад розмір пухлини та її локалізація, порушення згортання крові), які б збільшували ризик виникнення будь-якого типу кровотечі у пацієнтів з ГІСТ-кровотечами. Оскільки збільшення кровопостачання і схильність до кровотечі є частиною клінічної картини та клінічного перебігу ГІСТ, слід застосовувати стандартну практику і процедури для моніторингу та ведення терепії у всіх хворих з кровотечею.Лабораторні тести.Під час терапії препаратом необхідно регулярно робити розгорнутий аналіз крові. Лікування препаратом пацієнтів із хронічним мієлолейкозом пов’язане з розвитком нейтропенії і тромбоцитопенії. Однак виникнення цих видів цитопенії залежить від стадії захворювання, в якій проводиться лікування, і частіше зустрічається у пацієнтів з ХМЛ у фазі акселерації або бластної кризи порівняно з пацієнтами з ХМЛ у хронічній фазі. Лікування препаратом у випадку виникнення нейтропенії і тромбоцитопенії можна припинити або зменшити дозу (див. розділ Спосіб застосування та дози).Печінкова недостатність. Оскільки іматиніб метаболізується головним чином у печінці, при порушенні її функції можливе посилення активності препарату, тому його слід застосовувати з обережністю з мінімальної початкової дози пацієнтам з порушенням функції печінки.Ниркова недостатність. Оскільки нирковий кліренс препарату незначний, у пацієнтів з нирковою недостатністю зниження загального кліренсу організму не очікується. Однак при тяжкій нирковій недостатності рекомендується бути обережними. Іматиніб та його метаболіти екскретуються нирками в незначній кількості. Кліренс креатиніну, як відомо, знижується залежно від віку, але вік істотно не впливає на кінетику іматинібу. Однак, оскільки у пацієнтів з порушеною функцією нирок клінічні випробування не проводилися, ніяких спеціальних рекомендації відносно підбору дозування немає.Пацієнти літнього віку. У ході досліджень, відмінностей у фармакокінетиці препарату, пов’язаних з віком, не спостерігалося. Тому спеціальні рекомендації щодо дозування препарату для осіб літнього віку не потрібні.
Лікарська взаємодія:
Термін придатності:
3 роки.
Умови зберігання:
Зберігати при температурі не вище 25 ºС.Зберігати у недоступному для дітей місці.
Форма випуску / упаковка:
По 10 таблеток у блістері; по 6 блістерів у картонній упаковці.
Категорія відпуску:
По рецепту.
Додатково:
Додаткові дані
Дозування:
Мієлофар таблетки, в/о, по 100 мг №60 (10х6)
Реєстрація:
№ UA/12857/01/01 від 08.04.2013. Наказ № 276 від 08.04.2013
Наведена наукова інформація є узагальнюючою, заснована на офіційно затвердженій інструкції по застосуванню і не може бути використана для прийняття рішення про можливість застосування конкретного лікарського препарату.
Національний медичний університет імені О. О. Богомольця, фармацевтичний факультет
Національний університет охорони здоров’я України ім. П.Л. Шупика, загальна фармація
