Орністат Адванс інструкція по застосуванню

діюча речовина: 1 таблетка, що диспергується, містить амоксициліну тригідрату еквівалентно амоксициліну 1000 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, аспартам (Е 951), кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, сухий ароматизатор/апельсин (етилбутират, масло апельсинове, альдегід С-10, цитраль, лактоза);

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита кишковорозчинною оболонкою, містить рабепразолу натрію 20 мг;

допоміжні речовини: магнію оксид, гідроксипропілцелюлоза, магнію стеарат, натрію гідроксид, поліетиленгліколь, тальк, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172);

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита оболонкою містить, рифаксиміну 400 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крахмалгліколят (тип А), натрію луарилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, динатрію едетат, макролог 6000, гіпромелоза, натрію крохмальгліколят, тальк, гіпромеллоза, макролог 400, титану діоксид (Е 171), тальк, жовтий захід FCF (E 110);

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить вісмуту субцитрату колоїдного 240 мг;

допоміжні речовини: кальцію фосфат, крохмаль кукурудзяний, натрію крохмальгліколят (тип А), натрію кроскармелоза, повідон K-30, полісорбат 80, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гіпромелоза, поліетиленгліколь, титану діоксид

(Е 171), заліза оксид червоний (Е 172), тальк.

рабепразол натрію - жовті, круглі, двоопуклі, вкриті кишковорозчинною оболонкою таблетки;

амоксицилін: майже білі, продовгуваті, розчинні таблетки без оболонки, з лінією розлому з одного боку;

рифаксимін: таблетки, вкриті оболонкою, продовгуватої форми, двоопуклі, блідо-рожевого/блідо-оранжевого кольору з рискою поділу з одного боку та гладенькі з іншого боку;

вісмуту субцитрат колоїдний – червоно-коричневі, овальні, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з рискою поділу на одного боку та гладкою поверхнею з іншого боку.

Орністат Адванс – комплекс чотирьох препаратів для лікування хронічного гастриту, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, асоційованих з Helicobacter pylori.

Фармакодинаміка.

Амоксицилін. Бактерицидний антибіотик. Має широкий спектр дії щодо грампозитивних та грамнегативних коків, деяких грамнегативних паличок. До препарату чутливі Staphylococcus spp. (за винятком штамів, що продукують пеніциліназу), Streptococcus spp., Peptostreptococcus, Peptococcus, Neisseria gonorrhoeae, Neisseria meningitidis, E.coli, Shigella spp., Salmonella spp., Klebsiela spp., Proteus mirabilis, Haemophilus influenzae, Moraxella, Treponema pallidum, Treponema perfenue, Leptospira, Borrelia burgdorferi, Chlamidia trachomatis. Неактивний відносно мікобактерій, мікоплазм, грибів, амеб, плазмодію, вірусів, а також Pseudomonas aeruginosa та Proteus spp. (за винятком P.mirabillis). Неактивний щодо мікроорганізмів, які виробляють бета-лактамази, наприклад, таких як Pseudomonas та штамів Enterobacter. Рівень резистентності чутливих мікроорганізмів може бути варіабельним на різних територіях.

Рифаксимін. Як і інші представники групи антибіотиків рифаміцинів, до яких він належить, необоротно зв’язує бета-субодиниці ферменту бактерій ДНК-залежної

РНК-полімерази і таким чином інгібує синтез РНК і білків крові. В результаті необоротного зв’язування з ферментом рифаксимін проявляє бактерицидні властивості відносно чутливих бактерій.

Грамнегативні:

Аероби: Salmonella spp., Shigella spp., Escherichia coli, включаючи ентеропатогенні штами, Proteus spp., Campylobacter spp., Pseudomonas spp., Yersinia spp., Enterobacter spp., Klebsiella spp., Helicobacter pylori.

Анаероби: Bacteroides spp., включаючи Bacteroides fragilis, Fusobacterium nucleatum.

Грампозитивні:

Аероби: Streptococcus spp., Enterococcus spp., включаючи Enterococcusfecalis, Staphylococcus spp.

Анаероби: Clostridium spp., включаючи Clostridium difficile, Clostridium perfigens, Peptostreptococcus spp.

Усмоктування рифаксиміну у травному тракті при прийманні внутрішньо є незначним (менше 1 %). Тому антибіотик діє локально в кишечнику, де досягаються його високі концентрації, суттєво більш високі, ніж мінімальна інгібуюча концентрація для опротестованих ентеропатогенних мікробів (через 3 дні терапії досягається рівень вмісту в калі 4000-8000 мкг/г при прийманні добової дози 800 мг).

Рабепразол натрій – належить до класу антисекреторних сполук, які у хімічному відношенні є заміщеними бензимідазолами. Препарат пригнічує секрецію шлункової кислоти шляхом специфічного пригнічення ферменту Н+/К+ -АТФ-ази на секреторній поверхні парієтальних клітин шлунка. Ця ферментна система вважається кислотною (протонною) помпою. Отже, рабепразол відносять до інгібіторів протонної помпи шлунка, який блокує заключну стадію секреції шлункової кислоти.

Антисекреторна активність. Після прийому внутрішньо рабепразолу у дозі 20 мг антисекреторний ефект спостерігається через 1 годину і досягає максимуму через 2-4 години. Ефект пригнічення базальної функції та стимулювання їжею секреції кислоти через 23 години після прийому першої дози рабепразолу натрію становив 62 і 82 % відповідно, а тривалість цього ефекту досягала 48 годин. Інгібуючий ефект рабепразолу натрію на секрецію кислоти дещо посилюється в процесі щоденного прийому 1 таблетки, але стабільне пригнічення секреції досягається через 3 дні після початку прийому препарату. Після завершення прийому рабепразолу секреторна активність нормалізується через 2-3 дні.

Вплив на концентрації гастрину в сироватці. У ході клінічних випробувань пацієнти приймали 10 мг або 20 мг рабепразолу 1 раз на добу протягом лікування 12 місяців. У перші 2-8 тижнів терапії концентрація гастрину у сироватці збільшувалась, що відображало пригнічення секреції кислоти. Концентрації гастрину повертались до початкових рівнів, як правило, протягом 1-2 тижнів після припинення лікування.

Вивчення біоптатів дна та антрального відділу шлунка більш ніж у 500 пацієнтів, які отримували курс лікування рабепразолу тривалістю до 8 тижнів, не виявило гістологічних змін, вираженого гастриту, частоти атрофічного гастриту, метаплазії кишечнику та розповсюдження інфекції Helicobacter pylori.

Інші ефекти. На сьогодні немає даних щодо системних ефектів з боку ЦНС, серцево-судинної і дихальної системи, викликаних прийомом рабепразолу натрію. Рабепразол при прийомі внутрішньо в дозі 20 мг протягом 2 тижнів не впливав на функцію щитовидної залози, метаболізм вуглеводів, а також на концентрацію в крові паратиреоїдного гормону, кортизолу, естрогену, тестостерону, пролактину, холецистокініну, секретину, глюкагону, ФСГ, ЛГ, реніну, альдостерону і СТГ.

Відзначається роль Helicobacter pylori в розвитку виразкової хвороби, включаючи виразку шлунка та виразку дванадцятипалої кишки. Helicobacter pylori є головним чинником у розвитку гастриту і виразки у таких пацієнтів. Результати недавніх досліджень свідчать про наявність причинного зв'язку між Helicobacter pylori і карциномою шлунка.

Вісмуту субцитрат колоїдний. У кислому середовищі утворює на поверхні виразок і ерозій захисну плівку, яка сприяє їх рубцюванню і захищає від впливу шлункового соку, стимулює синтез простагландину Е2, стимулює утворення слизу і секрецію бікарбонат-іонів, призводить до накопичення епідермального фактора росту в зоні дефекту, знижує активність пепсину і пепсиногену. Крім того, чинить бактерицидну дію відносно Helicobacter pylori.

Фармакокінетика.

Амоксицилін. Після перорального прийому амоксицилін абсорбується майже повністю (85–90 %); препарат кислотостійкий, їжа незначно впливає на абсорбцію. Через дві години після перорального прийому 250мг амоксициліну досягається максимальна концентрація у крові.

Зв’язування з білками крові становить приблизно 20 %. Період напіввиведення – приблизно 60–90 хв. Екскреція відбувається в основному нирками, 60–70 % введеної дози виводиться в незміненому стані протягом 8 годин.

Проникає у слизові оболонки, кісткову тканину та внутрішньоочну рідину, мокротиння у терапевтично ефективних дозах. Концентрація амоксициліну в жовчі перевищує її концентрацію у крові у 2-4 рази. В амніотичній рідині та пуповинних судинах концентрація становить 25-30 % від його рівня у плазмі крові вагітної жінки. Погано дифундує у спинномозкову рідину; однак при запаленні мозкових оболонок концентрація у спинномозковій рідині становить приблизно 20 % від концентрації у плазмі крові.

Амоксицилін частково метаболізується, більшість його метаболітів неактивна щодо мікроорганізмів.

Амоксицилін елімінується переважно нирками, приблизно 80 % - шляхом канальцевої екскреції, 20 % - шляхом клубочкової екстракції. Приблизно 90 % амоксициліну елімінує через 8 годин, 60-70 % - у незміненому стані нирками. При відсутності порушень функції нирок період напіввиведення амоксициліну становить 1-1,5 години. При порушенні функції нирок (кліренс креатиніну рівний або менше 15 мл/хв.) період напіввиведення амоксициліну збільшується і досягає при анурії 8,5 години. Період напіввиведення амоксициліну не змінюється при порушенні функції печінки.

Рифаксимін. Абсорбція рифаксиміну при прийманні внутрішньо практично нульова (менше 1 %), виходячи з даних фармакокінетичних досліджень, проведених у пацюків, собак і людини.

Після перорального застосування приблизно 97 % дози виділяється без змін із фекаліями. Менше 1 % виділяється із сечею.

Практично весь прийнятий внутрішньо рифаксимін перебуває в кишковому тракті, де досягаються дуже високі концентрації препарату (концентрація в калі 4000-800 мкг/г досягаються через 3 доби лікування при добовій дозі 800 мг).

Рабепразол натрію. Після перорального прийому рабепразолу антисекреторний ефект настає протягом 1 години і досягає максимуму через 2 - 4 години. Максимальні концентрації рабепразолу у плазмі досягаються приблизно через 3,5 години після прийому дози в 20 мг. Максимальні концентрації у плазмі (Смах) та AUC рабепразолу мають лінійний характер у діапазоні доз від 10 до 40 мг. Абсолютна біодоступність після перорального прийому 20 мг (порівнянно з внутрішньовенним введенням) становить близько 52 %, в основному через метаболізм першого проходження. Крім того, біодоступність не збільшується при багаторазовому прийомі натрію рабепразолу.

Клінічно значущих взаємодій з їжею немає. Їжа та час прийому протягом доби не впливають на абсорбцію натрію рабепразолу.

У людини ступінь зв’язування рабепразолу натрію з білками плазми становить близько 97%.

Вісмуту субцитрат колоїдний. Вісмуту субцитрат практично не всмоктується в травному тракті, лише незначна кількість вісмуту може надходити в системний кровотік. Вісмут, що надходить у кров, екскретується із сечею, і його концентрація в плазмі крові після закінчення лікування швидко знижується. Препарат виводиться переважно з фекаліями.

Ерадикаційна терапія Helicobacter Pilori.

Відома гіперчутливість до вісмуту, амоксициліну, рифаксиміну, рабепразолу; до інших бета-лактамних антибіотиків; до лікарських засобів пеніцилінового та цефалоспоринового ряду; до заміщених бензимідазолів або до інших компонентів препарату.

Літній вік, ниркова або печінкова недостатність.

Інфекційний мононуклеоз та лейкемоїдні реакції лімфатичного типу.

Одночасне застосування з атазанавіром.

Амоксицилін.

Серйозні та іноді летальні випадки гіперчутливості (анафілактична реакція) спостерігалися у хворих, що знаходилися на пеніциліновій терапії. Такі реакції є частішими у хворих, з якими траплялися випадки гіперчутливості. Лікування препаратом необхідно припинити та замінити іншим відповідним лікуванням. Може бути необхідним лікування симптомів анафілактичної реакції, наприклад негайне введення адреналіну, стероїдів (внутрішньовенно) та невідкладна терапія дихальної недостатності.

У пацієнтів з відомими тяжкими алергічними реакціями ймовірне виникнення небажаних реакцій.

Може існувати перехресна гіперчутливість та перехресна резистентність між пеніцилінами та цефалоспоринами.

Як і у випадку з іншими антибіотиками широкого спектра дії, можуть виникнути суперінфекції.

Виникнення тяжкої діареї, характерної для псевдомембранозних колітів, рекомендується вважати підставою для вживання відповідних заходів. Слід бути обережним із застосуванням препарату при виникненні геморагічного коліту або реакції гіперчутливості.

При застосуванні високих доз препарату необхідно вживати достатню кількість рідини для профілактики кристалурії, яка може бути викликана амоксициліном.

Рифаксимін.

Під час тривалого лікування високими дозами або при ураженні слизової оболонки кишечнику можуть всмоктуватися невеликі кількості препарату (менше 1 %), що може спричинити забарвлення сечі в червонуватий колір. Це обумовлено активною речовиною, яка, як і більшість антибіотиків цього ряду (рифампіцин), має червонувато-оранжеве забарвлення.

Рабепразол.

Слід дотримуватися обережності при призначенні рабепразолу пацієнтам з відомою гіперчутливістю до ліків. Ризик перехресної гіперчутливості з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензимідазолами не виключається.

Застосування пацієнтами літнього віку

Рабепразол метаболізується виключно у печінці. Оскільки з віком фізіологічна функція печінки може послаблюватися, у пацієнтів літнього віку можуть виникнути побічні реакції. Тому за пацієнтами літнього віку слід наглядати та дотримуватися рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування.

Симптоматичне поліпшення від лікування рабепразолом не виключає наявності злоякісної пухлини шлунка або стравоходу, тому перед призначенням рабепразолу слід виключити наявність злоякісної пухлини.

Пацієнтів, які проходять тривалий курс лікування (особливо тих, хто лікується більше 1 року), слід регулярно обстежувати.

Ризик розвитку реакцій перехресної гіперчутливості при застосуванні з іншими інгібіторами протонної помпи або заміщеними бензимідазолами не виключається.

Пацієнтів слід попередити, що таблетки рабепразол не можна розжовувати або дрібнити, а треба ковтати цілими.

Відомо про випадки патологічних змін крові (тромбоцитопенія та нейтропенія). У більшості випадків іншої етіології не знаходили; зміни крові були неускладнені та зникали після припинення застосування рабепразолу.

Спостерігались відхилення печінкових ферментів. У більшості випадків іншої етіології не знаходили; порушення були неускладнені та зникали після припинення застосування рабепразолу.

У пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не спостерігається збільшення частоти побічних ефектів при прийомі рабепразолу. Лікарю слід дотримуватися обережності при призначенні рабепразолу на ранніх стадіях терапії пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

Під час лікування рабепразолом рекомендується періодично проводити гематологічні та біохімічні тестування.

Одночасне застосування атазанавіру та рабепразолу не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікування інгібіторами протонної помпи, включаючи рабепразол, може підвищувати ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella, Campylobacter та Clostridium difficile.

Ризик переломів.

Інгібітори протонної помпи, особливо при застосуванні високих доз та протягом тривалого часу (більше 1 року), можуть підвищувати ризик переломів стегна, зап’ястка та хребців, переважно у пацієнтів літнього віку або у пацієнтів з наявними іншими факторами ризику. Інгібітори протонної помпи можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40 %. Також ризик може бути підвищеним через інші фактори. Пацієнтам з ризиком остеопорозу слід проходити відповідне лікування та приймати вітамін D та кальцій.

Гіпомагніємія.

Про випадки тяжкої гіпомагніємії відомо у пацієнтів, які приймали інгібітори протонної помпи протягом щонайменше 3 місяців, та, у більшості випадків, протягом року. Можуть виникнути серйозні прояви гіпомагніємії, такі як слабкість, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та вентрикулярна аритмія. У більшості пацієнтів гіпомагніємія зникала після припинення застосування інгібіторів протонної помпи та замісної терапії препаратами магнію.

Пацієнтам при тривалому одночасному лікуванні з дигоксином чи препаратами, які призводять до гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), потрібно моніторувати рівень магнію у крові до початку та періодично протягом лікування.

Функція щитовидної залози

Можливе збільшення маси щитовидної залози та підвищення рівнів тироксину у крові. Рекомендується слідкувати за функцією щитовидної залози під час лікування рабепразолом.

Особливості проведення дихальних тестів

Результати С-уреазних дихальних тестів можуть бути хибнонегативними під час прийому інгібіторів протонної помпи, таких як рабепразол, та антибіотиків, таких як амоксицилін, кларитроміцин та метронідазол. Тому для визначення наявності Helicobacter pylori дихальні тести слід проводити не раніше ніж через 4 тижні після закінчення лікування такими препаратами.

Лікування неерозивної рефлюксної хвороби показане пацієнтам, які мають повторювані рефлюкс симптоми, зокрема печію та кислотний рефлюкс (близько двох разів на тиждень). Застосування рабепразолу може приховувати симптоми злоякісної пухлини (наприклад раку шлунка чи кишечнику) та інші захворювання шлунково-кишкового тракту. Тому слід виключити наявність даних захворювань перед призначенням рабепразолу.

За умови призначення рабепразолу пацієнту з рефлюксною хворобою без ерозій лікарю слід засвідчити ефективність лікування після 2 тижнів застосування препарату. Якщо симптоми не зникли, є ймовірність, що рефлюксна хвороба не є причиною їх виникнення. В такому випадку лікар повинен застосувати інший метод лікування.

Якщо рабепразол призначають з метою ерадикації Helicobacter pylori, важливо звернути увагу на протипоказання, особливості застосування, клінічно значимі побічні реакції та інші застереження, вказані в Інструкції для медичного застосування інших лікарських засобів, які застосовують з метою ерадикації.

Літературні дані припускають, що одночасне застосування інгібіторів протонної помпи та метотрексату (переважно у високих дозах) може підвищити рівень метотрексату та/або його метаболітів у сироватці крові, що може призвести до метотрексат-залежної токсичності. За необхідності застосування високих доз метотрексату слід розглянути питання про припинення лікування інгібіторами протонної помпи.

Вісмуту субцитрат колоїдний.

У результаті прийому утворюється сульфід вісмуту, який може забарвлювати кал у чорний колір, у такому випадку слід звернутися до лікаря. За 30 хвилин до і після прийому препарату необхідно утриматися від вживання молока і застосування антацидних препаратів.

Не рекомендується тривале застосування сполук вісмуту внаслідок виникнення енцефалопатії в рідкісних випадках. При дотриманні рекомендованого режиму прийому препарату ризик виникнення цього побічного ефекту дуже низький. Однак під час застосування препарату Орністат Адванс не рекомендують приймати інші препарати, що містять вісмут.

Препарат містить лактозу, що слід враховувати хворим з непереносимістю лактози.

Протипоказано застосовувати Орністат Адванс під час вагітності, оскільки компоненти препарату можуть негативно вплинути на внутрішньоутробний розвиток плода, а також у період годування груддю.

Застосовувати протипоказано.

Комбі-упаковка містить два блістери: один блістер з двома таблетками амоксициліну (1000 мг) та другий блістер, у якому містяться дві таблетки рабепразолу (20 мг), дві таблетки рифаксиміну (400 мг) і дві таблетки вісмуту субцитрату колоїдного (240 мг).

Комбі-упаковка розрахована на 1 день лікування.

1 таблетку амоксициліну, 1 таблетку рабепразолу, 1 таблетку рифаксиміну та 1 таблетку вісмуту субцитрату колоїдного приймають вранці, так само по 1 таблетці амоксициліну, рабепразолу, рифаксиміну та вісмуту субцитрату колоїдного необхідно приймати ввечері.

Таблетку амоксициліну можна проковтнути цілою, подрібнити або розжувати, запивши склянкою води; можна також розвести у воді (20 мл або 100 мл). Інші таблетки ковтають цілими, запиваючи водою.

Рекомендована тривалість лікування –10 днів.

Амоксицилін: порушення функції травного тракту - нудота, блювання, діарея; наслідком блювання та діареї може бути порушення водно-електролітного балансу. Повідомлялося про випадки кристалурії, що іноді призводили до ниркової недостатності.

Лікування: слід викликати блювання або провести промивання шлунка, після чого прийняти активоване вугілля та осмотичний послаблюючий засіб. Слід підтримувати водний та електролітний баланс.

Рифаксимін: у випадку передозування рекомендується промивання шлунка і призначення симптоматичного лікування.

Рабепразол: не існує досвіду передозування рабепразолу. Загалом вплив мінімальний, характерний для відомих побічних реакцій та оборотний без подальших медичних впливів. Натрію рабепразол добре зв’язується з білками плазми і тому важко піддається діалізу. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне та підтримуюче лікування.

Вісмуту субцитрат колоїдний: при частому прийомі препарату у високих дозах можливий розвиток симптоматики порушення функції нирок (підвищення рівня вісмуту в плазмі крові). Терапія симптоматична: промивання шлунка, застосування активованого вугілля та осмотичних проносних засобів. Адсорбція вісмуту як додаткове лікування не обов'язкова.

Складові препарату Орністат Аванс можуть спричинити виникнення побічних реакцій.

Амоксицилін.

Часто (≥ 1%, <10 %)

З боку травного тракту: діарея, нудота, свербіж у ділянці ануса.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірні висипання.

Нечасто (≥ 0,1 %, <1 %)

З боку травного тракту: блювання.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив’янка та свербіж.

З боку нирок та сечовидільної системи: розвиток інтерстиціального нефриту.

Рідко (≥ 0,01 %, <0,1 %)

З боку травного тракту: псевдомембранозний коліт, геморагічний коліт.

З боку крові та лімфатичної системи: гемолітична анемія, тромбоцитопенія.

Дуже рідко (<0,01 %)

З боку травного тракту: кандидоз кишечнику, антибіотикоасоційований коліт (включаючи псевдомембранозний коліт та геморагічний коліт), поверхневе знебарвлення зубів.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: мультиформна еритема, синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, бульозний або ексфоліативний дерматит та гострий генералізований екзантематозний пустульоз.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія (включаючи тяжку нейтропенію та агранулоцитоз), а також подовження часу кровотечі та протромбінового часу. Ці прояви є оборотними за умови припинення лікування.

З боку нирок і сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит, кристалурія.

З боку імунної системи: як для всіх антибіотиків - важкі алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк, анафілаксію, сироваткову хворобу та алергічний васкуліт.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, холестатична жовтяниця, помірне збільшення концентрації печінкових ферментів (АСТ, АЛТ).

З боку нервової системи: гіперактивність, запаморочення та судоми (при порушенні функції нирок або у випадках передозування).

Інфекції та інвазії: кандидоз шкіри та слизових оболонок.

Рифаксимін.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, диспепсія, блювання, біль і спазм у животі, є легкими та помірними і звичайно самостійно проходять без необхідності зміни дози або призупинення терапії.

Препарат погано всмоктується із травного тракту, що виключає ризик розвитку системних побічних ефектів.

У рідкісних випадках можуть виникати шкірні реакції на зразок кропив’янки, які імовірно пов’язані з непередбаченою індивідуальною непереносимістю лікування. Ризик побічних явищ становить 0,7-2 % всіх випадків застосування препарату.

Рабепразол.

Частота визначається як: часто (> 1/100, < 1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (> 1/10000, < 1/1000) та дуже рідко (< 1/10000).

Інфекції та інвазії:

Часто – інфекції.

Кров та лімфатична система: рідко - анемія, еозинофілія, еритроцитопенія, лімфопенія, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи кропив’янку, набряк обличчя, артеріальну гіпотензію та диспное, еритему, бульозні реакції та гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування).

З боку метаболізму:

Рідко – анорексія.

Невідомо – гіпонатріємія.

Психічні розлади:

Часто – безсоння.

Нечасто – знервованість.

Рідко – депресія.

Невідомо – сплутаність свідомості.

З боку нервової системи:

Часто – головний біль, запаморочення.

Нечасто - сонливість, слабкість у кінцівках, оніміння кінцівок, гіпестезія, зниження сили стиснення кисті, порушення мовлення, дезорієнтація.

Невідомо – делірій, кома.

З боку органа зору:

Рідко – розлади зору.

Невідомо – збільшення внутрішньоочного тиску.

Судинні розлади:

Невідомо – периферичний набряк, артеріальна гіпертензія, пальпітація.

З боку дихальної системи:

Часто – кашель, фарингіт, риніт.

Нечасто: бронхіт, синусит, глосит.

З боку травного тракту:

Часто – діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль, запор, метеоризм, відчуття переповнення та тяжкості у шлунку, кандидоз.

Нечасто – диспепсія, сухість у роті, відрижка.

Рідко - гастрит, стоматит, порушення відчуття смаку.

Невідомо – ентерит, езофагіт, хейліт, печія, геморой.

Розлади печінки і жовчовивідних шляхів:

Рідко – гепатит, жовтяниця, печінкова енцефалопатія (у поодиноких випадках печінкова енцефалопатія спостерігалась у пацієнтів із цирозом).

З боку шкіри та підшкірних тканин:

Нечасто: висипання, еритема (бульозні реакції та гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування).

Рідко – свербіж, підвищена пітливість, бульозні реакції.

Дуже рідко – мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз (ТЕН), синдром Стівенса – Джонсона.

З боку кістково-м’язової системи:

Часто: неспецифічний біль, біль у спині.

Нечасто – міальгія, судоми ніг, артралгія, перелом шийки стегна, зап’ястка або хребта.

З боку нирок та сечовидільної системи:

Нечасто - інфекції сечовидільної системи.

Рідко – інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи:

Невідомо – гінекомастія, посилення ерекції.

Загальні розлади:

Часто – астенія, грипоподібний синдром, нездужання.

Нечасто – біль у грудях, озноб, жар, спрага, алопеція.

Лабораторні дослідження:

Нечасто - збільшення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ), ЛДГ, гамма-глутамілтрансферази, лужної фосфатази, загального білірубіну.

Рідко – збільшення маси тіла, протеїнурія.

Невідомо – збільшення рівня загального холестерину, тригліцеридів, азоту сечовини, підвищення рівня ТСГ, КФК, сечової кислоти, глюкози сечі, гіперамоніємія.

Побічні реакції, які мають клінічне значення:

- шок та анафілактичні реакції; - панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз та гемолітична анемія; - фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця; - інтерстиціальна пневмонія; - токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівена-Джонсона, мультиформна еритема; - гостра ниркова недостатність, інтерстиційний нефрит; - гіпонатріємія; - рабдоміоліз.

Побічні реакції, які мають клінічне значення та властиві інгібіторам протонної помпи:

- порушення зору; - ангіоневротичний набряк, бронхіальний спазм; - сплутаність свідомості.

Вісмуту субцитрат колоїдний.

Дуже часті (>10 %)

З боку травного тракту: випорожнення чорного кольору.

Нечасті (>0,1 %, <1 % )

З боку травного тракту: нудота, блювання, запор, діарея.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: висипання, свербіж.

Частота невідома:

З боку імунної системи: анафілактична реакція.

Амоксицилін.

Пробенецид, фенілбутазон, оксифенбутазон, меншою мірою - ацетилсаліцилова кислота та сульфінпіразон пригнічують тубулярну секрецію препаратів пеніцилінового ряду, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та концентрації амоксициліну в плазмі крові.

Антациди зменшують всмоктуваність амоксициліну.

Одночасне застосування амоксициліну та пероральних контрацептивів пов’язано з випадками кровотечі та зниженням ефективності контрацептивів.

Одночасне застосування з алопуринолом не збільшує частоту шкірних реакцій на відміну від сполучення алопуринолу з ампіциліном. Препарати, що мають бактеріостатичну функцію (антибіотики тетрациклінового ряду, макроліди, хлорамфенікол), можуть нейтралізувати бактерицидний ефект амоксициліну.

Паралельне застосування аміноглікозидів є можливим (синергічний ефект).

Рифаксимін.

Взаємодій дотепер не встановлено. Через дуже незначне всмоктування рифаксиміну в шлунково-кишковому тракті при прийманні внутрішньо (менше 1%) взаємодії на системному рівні малоймовірні.

Рабепразол.

Система CYP450

Рабепразол натрію метаболізується системою печінкових ферментів CYP450, а саме CYP2C19 та CYP3A4.

Рабепразол натрію не має фармакокінетичних або клінічно значущих взаємодій з варфарином, фенітоїном, теофіліном чи діазепамом, кожен з яких метаболізується CYP450.

Взаємодії, спричинені пригніченням секреції шлункової кислоти

Рабепразол натрію спричиняє сильне та тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином рабепразол може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу натрію та кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до зниження концентрації останніх у плазмі крові, а застосування з дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Таким чином, окремим пацієнтам, які застосовують зазначені препарати разом із рабепразолом, слід перебувати під наглядом лікаря для визначення необхідності коригування дози.

Антациди

При застосуванні рабепразолу разом з антацидами, такими як алюмінію або магнію гідроксид, не спостерігається взаємодія.

Атазанавір

Одночасне застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на добу) або атазанавіру 400 мг з ланзопразолом (60 мг 1 раз на добу) призводить до значного зниження експозиції атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Хоча дослідження не проводилися, очікуються схожі результати застосування інших інгібіторів протонної помпи. Інгібітори протонної помпи, включаючи рабепразол, не слід застосовувати у комбінації з атазанавіром (див. розділ «Особливості застосування»).

Метотрексат

Припускають, що одночасне застосування метотрексату та інгібіторів протонної помпи (переважно за високих доз) може призвести до збільшення рівнів метотрексату та/або його метаболіту гідроксиметотрексату у сироватці крові.

Клопідогрель

Одночасне застосування клопідогрелю та рабепразолу не має клінічно важливого впливу на концентрації активного метаболіту клопідогрелю. Корекція дози не потрібна.

Їжа

Вживання їжі з низьким вмістом жирів не впливає на абсорбцію рабепразолу натрію. Прийом рабепразолу натрію з жирною їжею може затримати абсорбцію на 4 години і більше, проте максимальна концентрація та рівень абсорбції залишаються незмінними.

Циклоспорин

Рабепразол натрію інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний рівню інгібування омепразолом.

Лікарські засоби не рекомендовані для одночасного застосування з рабепразолом

Лікарські засоби, які слід призначати з обережністю

Вісмуту субцитрат колоїдний.

Зменшує всмоктування тетрацикліну при їх спільному застосуванні. При одночасному застосуванні з іншими препаратами, що містять вісмут, зростає ризик підвищення концентрації вісмуту в плазмі крові.

Заявник

Мілі Хелскере Лімітед, Великобританія.