Вермокс (Mebendazole) інструкція із застосування

Активні субстанції: до складу однієї таблетки входить 100 міліграм мебендазолу.

Решта компонентів: лаурилсульфат натрію, діоксид кремнію, стеарат магнію, натрію сахарин, тальк, моногідрат лактози, кукурудзяний крохмаль.

таблетки

Безпосереднє виробництво: Янссен Сілаг, Сянь-Янссен Фармасьютикал Лтд., Китайська Народна Республіка

Антигельмінтні засоби.

Діюча речовина таблеток Вермокс діє згубно на багатьох гельмінтів. Згубний для ентеробіусів, аскарид, трихоцефал, теній. Ефективний у лікуванні стронгілоїдозу та змішаних глистяних уражень.

Ефективний у лікуванні таких гельмінтних захворювань, як стронгілоїдоз, аскаридоз, ентеробіоз, анкілостомоз, теніоз, некатороз.

Несприйнятливість організму до одного зі складників препарату.

Заборонений для використання під час фізіологічних станів які пов´язані із вагітністю чи вигодовуванням.

Необхідно утримуватися від лікуванням Вермоксом при можливій алергічній відповіді.

Не вживають сумісно із метронідозолом.

Необхідно утримуватися від лікуванням Вермоксом при можливій алергічній відповіді. 

Не вживають сумісно із метронідозолом.

У такі фізіологічні періоди заборонено застосовувати препарат Вермокс.

Вермокс таблетки приймаються орально. Лікують як дорослих так дітей від двох років. Таблетки можна проковтувати не подрібнюючи чи подрібнюючи, особливо для дітей.

При ентеробіозі призначають одну таблетку з повтором через два або чотири тижні;

Трихоцефальоз, аскаридоз, анкілостомоз та інвазії змішаного типу лікують за такою схемою: одну таблетку дають двічі на день, три дні.

Теніоз та стронгілоїдоз у людей дорослих лікують призначаючи по дві таблетки двічі на день на три дні, дітям від двох років по одній таблетці двічі на день, також протягом трьох днів.

При вживанні Вермоксу у високій кількості можливе облисіння місцевого характеру, порушення у роботі печінки. Можливе також виникнення нудоти, блювоти, болю у животі.

Лікування передозування Вермоксом полягає адсорбції речовини та промиванні шлунку.

Можливе виникнення гепатиту, алергічних проявів, гострий больовий синдром у животі (при великій кількості гельмінтів), судоми, паралічі.

Мед препарат Вермокс не застосовують одночасно із метронідазолом.

Сумісне використання Вермоксу із циметидином збільшує його кількість у крові.

По рецепту.

• діючаі речовина: мебендазол;
• 1 таблетка містить мебендазолу 100 мг;
• допоміжні речовини: натрію лаурилсульфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, сахарин натрію, тальк, крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат.

таблетки

Плоскі таблетки білого або майже білого кольору з легким характерним запахом, у формі диска, з фаскою, діаметром біля 10 мм, з написом “VERMOX” з одного боку та з рискою – з іншого.

Янссен Сілаг

Сянь-Янссен Фармасьютикал Лтд., Китайська Народна Республіка

Антигельмінтні засоби.

Фармакодинаміка.

Мебендазол — антигельмінтний засіб широкого спектра дії. Він активний щодо Enterobius vermicularis, Ascaris lumbricioides, Trichuris trichiura, Ancylоstoma duodenale, Necator americanus, Strongyloides stercoralis, Taenia spp. або змішаних інвазій.

Препарат спричиняє дегенерацію цитоплазматичних мікротрубочок глиста, тим самим перешкоджає утилізації глюкози, знижує енергообмін і спричиняє загибель паразита.

Фармакокінетика.

Після прийому внутрішньо мебендазол у невеликій кількості всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Незначна його частина, потрапляючи в кров, на 90% зв'язується з білками плазми і метаболізується у печінці.

Ентеробіоз, аскаридоз, трихоцефальоз, анкілостомідоз (анкілостомоз, некатороз), стронгілоїдоз, теніоз, змішані гельмінтози.

Підвищена чутливість (алергія) до будь-якого з компонентів препарату. Вагітність, період годування груддю.

Кожна таблетка препарату містить 110 мг лактози моногідрату, тому пацієнтам з рідкісним спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактазної мальабсорбції не слід застосовувати препарат.

Результати досліджень вказують на можливий зв’язок між застосуванням мебендазолу і метронідазолу і виникненням синдрому Стівенса-Джонсона/токсичного епідермального некролізу. Слід уникати одночасного застосування мебендазолу та метронідазолу.

Оскільки Вермокс протипоказаний при вагітності, вагітним пацієнткам або які підозрюють вагітність, не слід застосовувати препарат.

Невідомо, чи проникає мебендазол у грудне молоко, тому не рекомендовано годування груддю при застосуванні препарату.

Застосовують для лікування дітей віком старше 2 років.

Через недостатній досвід застосування препарату дітям до 2 років, а також через те, що є окремі повідомлення щодо виникнення судом під час застосування препарату дітям цієї вікової групи, призначати Вермокс слід лише у випадку, якщо наявна глистна інвазія серйозно позначається на їх харчовому статусі та фізичному розвитку.

При ентеробіозі:

дорослим і дітям віком від 2 років незалежно від маси тіла та віку 1 таблетка (100 мг) як одноразова доза. Лікування слід повторити через 2 і 4 тижні через часті рецидиви інфекції.

При аскаридозі, трихоцефальозі, анкілостомідозі або змішаних гельмінтозах:

дорослим і дітям віком від 2 років незалежно від маси тіла і віку — 1 таблетка (100 мг) 2 рази на добу (1 таблетка вранці і 1 таблетка ввечері) протягом 3 днів поспіль.

При теніозі та стронгілоїдозі:

дорослим по 2 таблетки вранці і ввечері (400 мг/добу) протягом 3 днів поспіль;

дітям віком від 2 років по 1 таблетці вранці і ввечері (200 мг/добу) протягом 3 днів поспіль.

При застосуванні Вермоксу не потрібно дотримуватись спеціальної дієти або приймати проносні засоби. Таблетки можна розжовувати або ковтати цілими. Для дітей молодшого віку перед застосуванням можна розтовкти таблетку.

У пацієнтів, які застосовували дози вищі за рекомендовані або лікувалися протягом тривалого часу рідко спостерігалися алопеція, оборотні порушення функції печінки, гепатит, агранулоцитоз, нейтропенія та гломерулонефрит. Такі побічні реакції, за винятком агранулоцитозу і гломерулонефриту, спостерігалися також у пацієнтів, які застосовували мебендазол у стандартному дозуванні (див. розділ «Побічні реакції»).

При випадковому передозуванні можуть спостерігатися спастичні болі внизу живота, нудота, блювання, діарея.

Лікування: специфічного антидоту не існує. У першу годину після передозування необхідно промити шлунок, прийняти активоване вугілля.

Перелік побічних реакцій, які спостерігалися, класифіковані за частотою появи: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 — <1/10); іноді (≥1/1000 — <1/100); рідко (≥1/10000 — <1/1000); дуже рідко (<1/10000), невідомо (або з доступної інформації неможливо визначити).

З боку крові та лімфатичної системи:

• дуже рідко: нейтропенія.

З боку імунної системи:

• дуже рідко: реакції підвищеної чутливості, включаючи анафілактичні та анафілактоїдні реакції.

З боку центральної нервової системи:

• дуже рідко: судоми, запаморочення.

З боку травного тракту:

• часто: болі внизу живота;
• іноді: абдомінальний дискомфорт, діарея (при високому ступені інфікування), метеоризм.

З боку шкіри і підшкірної клітковини:

• іноді: висипання на шкірі;
• дуже рідко: токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, екзантема, ангіоневротичний набряк, кропив'янка, алопеція, свербіж.

Небажані побічні реакції, які були відзначені при тривалому застосуванні препарату в дозах, які істотно перевищують рекомендовані дози:

З боку печінки та жовчовивідних шляхів:

• дуже рідко: порушення функції печінки, гепатит.

З боку нирок та сечовивідних шляхів:

• невідомо: гломерулонефрит.

Одночасне призначення циметидину блокує метаболізм мебендазолу у печінці з наступним підвищенням концентрації останнього у плазмі, особливо при тривалому лікуванні. У таких випадках рекомендується вимірювання концентрацій для забезпечення необхідних доз обох лікарських засобів.

Необхідно уникати одночасного застосування мебендазолу та метронідазолу (див. розділ «Особливості застосування»).

По рецепту.