Гастроцепін інструкція по застосуванню

діюча речовина: pirenzepine;

1 ампула по 2 мл містить пірензепіну дигідрохлориду моногідрату 10,43 мг, що еквівалентно пірензепіну дигідрохлориду 10 мг;

допоміжні речовини: пропіленгліколь (E 1520); натрію хлорид; натрію ацетат, тригідрат (E 262); кислота оцтова льодяна (E 260); вода для ін’єкцій.

прозорий, безбарвний або злегка жовтуватий розчин, практично вільний від часток.

Фармакодинаміка.

Пірензепін селективно блокує мускаринові рецептори, знижує продукцію шлункового соку та підвищує рН шлунка. У терапевтичних дозах він не проходить через гематоенцефалічний бар’єр. Пірензепін – це антихолінергічний препарат, фармакологічна дія якого базується на конкурентній блокаді мускаринових рецепторів (М-холінорецепторів). Пірензепін призводить до дозозалежного зниження (головним чином за рахунок зниження об’ємів секреції, меншою мірою за рахунок впливу на концентрацію іонів Н+) секреції шлункової кислоти, яка стимульована експериментально – шляхом конкурентної блокади М1-рецепторів на автономних гангліонарних клітинах і паракринних клітинах шлунка. Це є основною дією пірензепіну при застосуванні в терапевтичній дозі 100 мг. Тобто при терапевтичній дозі 100 мг не виключено, що пірензепін певною мірою є селективним препаратом для мускаринових рецепторів М1. На відміну від класичних антагоністів мускаринових рецепторів, таких як атропін, пірензепін не виявляє однакову спорідненість з різними мускариновими рецепторами: він має меншу спорідненість з рецепторами серця (М2-рецептори) і гладких м’язів (М3-рецептори), ніж з рецепторами екзокринних залоз (М3-рецептори) і рецепторами кори головного мозку та периферійних гангліїв (M1-рецептори). Тому при застосуванні у низьких дозах пірензепін вважається селективним антагоністом М1 мускаринових рецепторів. Проте зі збільшенням дози дія пірензепіну поширюється також на інші мускаринові рецептори, що призводить до виникнення антихолінергічних (атропіноподібних) побічних реакцій.

Фармакокінетика.

Після внутрішньовенної ін’єкції 8 мг пірензепіну максимальна концентрація у плазмі становить близько 425 нг пірензепіну/мл; через 30 хвилин після ін’єкції концентрація у плазмі становить 75 нг пірензепіну/мл та через 75 хвилин після ін’єкції 50 нг пірензепіну/мл. Абсорбція після внутрішньом’язової ін’єкції швидка і повна. Пік концентрації 90 нг пірензепіну/мл у плазмі досягається через 20 хвилин після внутрішньом’язової ін’єкції 8 мг пірензепіну. Після внутрішньом’язової ін’єкції 8 мг пірензепіну та такої ж паралельної внутрішньовенної ін’єкції концентрація у плазмі крові була на 20 % вищою, ніж після внутрішньом’язової ін’єкції.

Об’єм розподілу становить у середньому 14 л після внутрішньовенної ін’єкції. Зв’язування пірензепіну з білками плазми слабке (близько 12 %). Період напіввиведення становить 10 год.

Дози 8 мг пірензепіну, перша з яких була введена внутрішньовенно, інша – внутрішньом’язово, були виведені протягом 4 днів однаковою мірою з сечею та калом, переважно в незміненій формі та лише невелика частина – у формі фармакологічно неактивного метаболіту дезметилпірензепіну.

Концентрація в цереброспинальній рідині становить максимум 10 % концентрації в плазмі. Пірензепін слабко проникає через плаценту. Немає данних щодо проникнення пірензепіну в грудне молоко.

Профілактика та лікування виразок, спричинених стресом, ерозій або виразок верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, що кровоточать.

Встановлена гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату; паралітична непрохідність кишечнику. Застосування препарату протипоказане пацієнтам із рідкісною вродженою непереносимістю до будь-якого з компонентів препарату.

Застосування гастроцепіну може маскувати симптоми раку шлунка і тим самим відстрочити правильне встановлення діагнозу. Тому перед початком лікування виразки шлунка необхідно провести відповідні обстеження для виявлення злоякісних захворювань.

Пацієнтам із виразкою дванадцятипалої кишки або шлунка слід пройти перевірку на наявність інфекції Helicobacter pylori (НР). У разі підтвердження наявності інфекції НР слід провести ерадикаційну терапію, якщо можливо, оскільки успішне проведення цієї терапії зазвичай приводить до виліковування виразки.

Щоб запобігти розвитку побічних реакцій з боку серцево-судинної системи внутрішньовенні ін’єкції гастроцепіну, розчину для ін’єкцій, завжди повинні бути повільними. Препарат слід вводити протягом декількох хвилин, з обережністю. У пацієнтів із захворюваннями серця або порушенням кровообігу слід проводити моніторинг артеріального тиску і частоти серцевих скорочень.

У пацієнтів з тяжкими порушеннями функцій нирок (кліренс креатиніну <30 мл /хв) слід звернути увагу на розвиток побічних реакцій і знизити дозу при необхідності.

Пірензепін необхідно застосовувати з обережністю хворим на глаукому; гіпертрофію передміхурової залози; тахікардію.

У разі розвитку антихолінергічних побічних реакцій, таких як порушення зору або затримка сечі, лікування гастроценином слід припинити. У зв’язку з антихолінергічною дією препарат слід з обережністю застосовувати таким пацієнтам, особливо при парентеральному введенні однократних доз більше 10 мг пірензепіну.

Гастроцепін, розчин для ін’єкцій, містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на одну рекомендовану дозу, тобто практично не «містить натрію».

Інформація щодо застосування пірензепіну вагітним жінкам обмежена.

Встановлено, що пірензепін проникає у грудне молоко, хоч і в дуже незначній кількості. У результаті цього у дитини, яка знаходиться на грудному вигодовуванні, може спостерігатися антихолінергічний ефект.

Слід уникати застосування препарату ГАСТРОЦЕПІН, розчин для ін’єкцій, у період вагітності та годування груддю.

Дослідження щодо впливу на фертильність і репродуктивну функцію людини не проводилися.

На сьогодні не отримано підтвердження безпеки та ефективності застосування пірензепіну дигідрохлориду дітям віком до 18 років.

Рекомендовано застосування у нижчезазначених дозах.

Звичайна добова доза становить 20 мг пірензепіну дигідрохлориду (2 разові дози).

Дорослим кожні 12 годин необхідно вводити вміст 1 ампули (10 мг) внутрішньом’язово або внутрішньовенно. В особливо тяжких випадках показано вводити по 2 ампули, що еквівалентно 20 мг ГАСТРОЦЕПІНу, 3 рази на добу, тобто добову дозу можна збільшити до 60 мг.

Метод приготування та сумісність.

Внутрішньовенна інфузія: ГАСТРОЦЕПІН, розчин для ін’єкцій, можна поєднувати з 0,9 % розчином натрію хлориду, розчином Рінгера або 5 % розчином декстрози.

Безпосередньо перед застосуванням слід проводити візуальну оцінку зазначених розчинів, оскільки залежно від виробника склад таких розчинів може змінюватись (наприклад рН). ГАСТРОЦЕПІН, розчин для ін’єкцій, можна поєднувати із зазначеними розчинами за умови, що немає каламутності, осаду або зміни кольору. Змішування розчинів слід проводити належним чином перед початком введення інфузії. Для оцінки змішуваності розчину спостереження проводять протягом 12 годин при кімнатній температурі. Інфузійні розчини, що містять ГАСТРОЦЕПІН слід вводити не пізніше ніж через 12 годин після приготування.

ГАСТРОЦЕПІН, розчин для ін’єкцій, можна вводити у вигляді внутрішньом’язових і внутрішньовенних ін’єкцій або шляхом інфузії.

Внутрішньовенні ін’єкції слід, як правило, здійснювати повільно, оскільки:

у зв’язку із вмістом 39,2 % пропіленгліколю у складі препарату існує ризик розвитку тромбофлебіту; у хворих з нестабільною гемодинамікою проводять моніторинг артеріального тиску і частоти серцевих скорочень у зв’язку з високим початковим рівнем пірензепіну дигідрохлориду в плазмі.

Парентеральне застосування повинно тривати до зникнення симптомів, зазвичай протягом 2-3 днів, для продовження лікування слід застосовувати пероральні форми препарату. Курс лікування визначає лікар.

При введенні великих доз пірензепіну можуть розвинутися такі антихолінергічні ефекти: порушення зору, тахікардія, сухість у роті, підвищення температури тіла, сухість і почервоніння шкіри, затримка сечі, кишкова непрохідність, занепокоєння або сонливість, рефлекторні міоклонічні рухи, хореоатетоз.

Для лікування можна застосовувати парасимпатоміметичні агенти, наприклад фізостигмін.

Пацієнтам із глаукомою застосовують пілокарпін місцево. У разі виникнення гострої глаукоми необхідно почати лікування міотичними краплями і негайно звернутися за допомогою до спеціаліста.

Пірензепін слабко виводиться за допомогою діалізу.

За частотою прояву побічні реакції класифіковані таким чином:дуже часто (≥ 1/10);часто (≥ 1/100 до <1/10);нечасто (≥ 1/1000 до <1/100);рідко (≥ 1/10 000 до <1/1000);дуже рідко (≥ 1/10000);невідомо (не можна встановити за наявними даними).Спостерігалися нижчезазначені побічні реакції:

Підвищення рН у шлунку до понад 3,5 призводить у більшості випадків до колонізації вмісту шлунка грамнегативними бактеріями у пацієнтів після 3-7 днів проведення інтенсивної терапії. Дослідження показують, що колонізація трахеобронхіальної системи зі шлунка можлива. Було описано, що кількість випадків внутрішньо-лікарняної пневмонії у пацієнтів інтенсивної терапії була вищою у разі медикаментозного підвищення рН вмісту шлунка для профілактики стресових виразок.

Одночасне застосування ГАСТРОЦЕПІНу з антагоністами Н2-гістамінових рецепторів може призвести до суттєвого посилення антисекреторної дії в результаті синергії.

Несумісність

Через можливу несумісність не рекомендовано змішувати препарат з іншими розчинами для ін’єкцій або інфузій.