Гайморит

Гайморит (верхньощелепний синусит) — це запалення слизової оболонки верхньощелепної (гайморової) пазухи носа, яке найчастіше викликане вірусними, бактеріальними або грибковими інфекціями. Воно також може виникнути внаслідок алергії або анатомічних змін у будові носових ходів.

Захворювання часто розвивається у вигляді ускладнення респіраторної інфекції та може бути спричинене кількома провокувальними факторами. Точний діагноз ставиться після детального клінічного огляду та візуалізаційних досліджень. Першим кроком у лікуванні є усунення симптомів для якнайшвидшого полегшення стану пацієнта.

Існує кілька видів гаймориту, включаючи гострий і хронічний, які можуть мати схожі симптоми. Незалежно від виду гаймориту, його необхідно своєчасно діагностувати і лікувати, щоб уникнути небезпечних ускладнень.

У цьому огляді редакція Медправди розглядає анатомічні та фізіологічні особливості гайморової пазухи, класифікацію, причини, симптоми, методи діагностики, лікування та профілактики гаймориту.

Що таке гайморова пазуха

Додаткові пазухи носа (синуси) — це заповнені повітрям порожнисті простори, що розташовані за лицьовими кістками та сполучені з порожниною носа природними каналами (співустями). Синуси мають слизову оболонку, яка запобігає потраплянню пилу, мікроорганізмів та алергенів.

Найбільша з усіх навколоносових пазух — парна верхньощелепна пазуха, також відома як гайморова. Вона була вперше описана Натаніелем Хаймором (1613–1685), британським лікарем і анатомом, який детально вивчив її анатомію.

Анатомічні особливості гайморової пазухи

Гайморова пазуха розвивається на 65–75 день вагітності і при народженні дитини має об’єм близько 1 см³. Збільшення її об’єму триває в середньому до 12–14 років по мірі звільнення простору, зайнятого зародками зубів, у процесі їх прорізування.

Як і інші додаткові пазухи носа, гайморова пазуха може бути різного розміру. Її кісткові стінки пронизують дрібні артерії та вени обличчя. Лімфатичний дренаж здійснюється в підщелепну групу лімфатичних вузлів на шиї.

У дорослої людини розміри гайморової пазухи становлять приблизно 33 мм заввишки, 23–25 мм завширшки і 34 мм завглибшки, об’єм — близько 10–15 см³. При цьому розміри можуть бути асиметричними в однієї й тієї ж людини. Гайморова пазуха має форму чотирикутника пірамідальної форми, основа якого розташовується нижче за дно порожнини носа, а вершина простягається до виличного відростка і дна орбіти (очниці).

Медіальна стінка пазухи, паралельна носовій порожнині, сполучається з нею через природне співустя. Воно відкривається в трикутний простір діаметром близько 15 мм, а потім сполучається з порожниною носа через півмісяцевий отвір у середньому носовому проході.

Центром відтоку вмісту пазух і основною областю розвитку хронічного гаймориту є остіомеатальний комплекс (ОМК) — система анатомічних утворень у передньому відділі середньої носової раковини. Він включає верхньощелепні, лобові та передні ґратчасті сполучення і складається з безлічі кісткових структур і повітряних просторів. Анатомічні зміни можуть впливати на розміри остіомеатального комплексу, збільшуючи ймовірність розвитку гаймориту.

Функції гайморової пазухи

Основна функція гайморової пазухи полягає у зволоженні та зігріванні повітря, що вдихається, а також запобіганні проникненню пилу та мікроорганізмів за допомогою мукоциліарного кліренсу (нормальний вміст слизу та ефективне коливання ворсинок війчастого епітелію). Крім цього, вона відіграє важливу роль у зменшенні ваги лицьового скелета і сприяє збільшенню резонансу голосу. Ще одна функція полягає у створенні захисної зони для обличчя та головного мозку під час травм.

Фізіологічні особливості гайморової пазухи

Гайморова пазуха складається з війчастих стовпчастих, базальних і келихоподібних клітин, що утворюють основу респіраторного епітелію. На відміну від решти дихальних шляхів, у пазухах менше війчастих і келихоподібних клітин, більш пухкий епітелій і менше серомукозних клітин, що робить їх схильними до проникнення мікроорганізмів і пов’язаних із цим захворювань.

Виділення секрету з пазух відбувається за рахунок взаємодії війок і слизової оболонки. Слиз, що виділяється келихоподібними клітинами, на 96% складається з води, а інша частина — з глікопротеїнів, імуноглобулінів, гістамінів, лактоферину, простагландинів і лізоцимів. Вона виконує функцію затримування чужорідного тіла і захисту від проникнення бактерій.

Нормальна флора гайморових пазух зазвичай являє собою поєднання стерильних аеробних (які потребують кисню) і анаеробних (які виживають при відсутності кисню) організмів, включно з бактеріями. Переважно це аеробні B-гемолітичні стрептококи, стафілококи і види Haemophilus. Анаеробні організми, які зустрічаються в меншій кількості, включають пептострептококи, фузобактерії та бактероїди.

Що таке гайморит

Однією з найчастіших причин для звернення до лікаря є синусит — запалення слизової оболонки щонайменше однієї з навколоносових пазух (решітчастих, верхньощелепних, лобових і клиноподібних). Але синусит рідко виникає ізольовано і зазвичай поєднується з ринітом — запаленням слизової оболонки носової порожнини. Останні дослідження засвідчили, що запалення зазвичай починається в носовій порожнині й поширюється на навколишні пазухи, тому точнішим медичним терміном є «риносинусит». 

Найчастіше запальні процеси виникають у гайморових пазухах — найбільших з чотирьох пар синусів. Таким чином, гайморит — це синусит гайморової пазухи.

Запалення слизової оболонки гайморової пазухи частіше має вірусне, рідше бактеріальне походження. Симптоми гострої форми захворювання зазвичай проявляються протягом одного тижня після респіраторної інфекції. Хронічний гайморит часто залишається непоміченим, оскільки пацієнт дуже рідко відчуває лицьовий біль, за винятком випадків загострення запалення пазух.

Записатися до лікаря:

VIVA – мережа приватних клінік. Повний спектр діагностики, консультації та лікування в одному місці. Записатися на прийом

Види гаймориту

Гайморит поділяють на кілька видів залежно від тривалості перебігу і причини розвитку запалення, а також наявності поліпів. Точний вид гаймориту та методи його лікування має визначати лікар на основі симптомів, медичного огляду пацієнта та візуалізаційних досліджень.

Гострий гайморит

Перебіг гострого гаймориту, як і будь-якого гострого риносинуситу, може тривати до 12 тижнів. Це часте явище серед населення в усьому світі, поширеність якого становить від 6 до 15%.

Гострий гайморит спричиняє такі симптоми у дорослих і дітей, як лицьовий біль, що може поширюватися на ділянку очей і скронь. Різкий гострий біль посилюється вранці і зменшується до вечора. Він також посилюється, коли хворий опускає голову, нахиляється, біжить, енергійно рухається і натискає на очі руками. При нежитю виділення спочатку рідкі, потім густішають і стають жовтими, може бути присутнім гній і неприємний запах. Прояви гострого гаймориту можуть зберігатися до 12 тижнів, потім він переходить у хронічну стадію.

Хронічний гайморит

Хронічний гайморит діагностують у разі збереження проявів понад 12 тижнів. При цьому вони не проходять після початкового лікування. Далі він підрозділяється на підвиди залежно від клінічних і рентгенологічних проявів носових поліпів.

У разі хронічного гаймориту симптоми проявляються менш виражено, ніж при гострому. Може відзначатися закладеність носа, густі рясні виділення (часто зеленого кольору), гній, неприємний запах із рота, періодичний тупий лицьовий біль у ділянці гайморової пазухи.

Рецидивуючий гайморит

Це повторювані епізоди гострого гаймориту (більше трьох епізодів на рік). Симптоми усуваються за допомогою ліків, але незабаром після припинення приймання препаратів поновлюються. Рецидивуючий гайморит пояснюють такими причинами, як імунодефіцит, муковісцидоз, війкова дисфункція й анатомічні зміни.

Грибковий гайморит

Запалення гайморової пазухи спричинене грибковим збудником і може бути класифіковане на гострий грибковий гайморит, грибкову кулю та блискавичний інвазивний грибковий гайморит.

Гострий грибковий гайморит характеризується такими ознаками:

• гіперчутливість до грибків I типу (шкірний тест або аналіз на IgE у сироватці крові);
• позитивний зразок на грибкове забарвлення;
• еозинофільний муцин, що не проникає в тканини пазух;
• характерні рентгеноконтрастні зміни в пазухах на КТ.

Ймовірна причина розвитку гострого грибкового гаймориту — алергічна реакція гіперчутливості негайного типу на грибковий організм, що вдихається, і яка призводить до хронічної запальної реакції в схильної людини, що зазвичай страждає на астму. До найпоширеніших видів грибків належать Bipolaris, Curvularia, Aspergillus і Drechslera.

Грибкова куля — це неінвазивне щільне скупчення грибкових волокон у гайморовій пазусі. Вона трапляється здебільшого в осіб з ослабленим імунітетом і літніх людей. Зазвичай утворюється у відповідь на тривалий вплив грибків під час вдихання спор, що містяться в повітрі, або орального контакту.

Гострий інвазивний грибковий гайморит характеризується швидко проникаючим ростом грибків із високим ризиком захворюваності та смертності. До цього захворювання схильні люди з ослабленим імунітетом, у яких присутні такі чинники ризику:

• діабет;
• лейкемія;
• злоякісні новоутворення твердих і м’яких тканин із нейтропенією;
• стероїдна терапія;
• тяжкі порушення клітинного імунітету (вроджені або набуті).

Які симптоми при грибковому гаймориті? Початкові прояви включають гострий лицьовий/головний біль, лихоманку, носову кровотечу і, у важких випадках, кісткову ерозію з можливими змінами психічного характеру. Потрібне термінове хірургічне лікування і післяопераційна протигрибкова терапія.

Одонтогенний гайморит

Це запалення верхньощелепної пазухи, спричинене стоматологічними інфекціями, процедурами та захворюваннями зубів. Понад 75% інфекцій пазух, що мають стоматологічне походження, викликаються:

• золотистим стафілококом (аеробні штами);
• стрептококом пневмонії (аеробні штами);
• видами превотелла;
• видами пептокока.

Інфекція поширюється через коріння інфікованих верхніх зубів на дно гайморової пазухи, що спричиняє запалення і перфорацію слизової оболонки. Зруйнований зуб, залишений без лікування каналу, захворювання ясен і деякі кісти також можуть сприяти розвитку запалення в пазухах, оскільки інфекція поширюється зубним рядом. Можливі випадки, коли стоматологічні інфекції розвиваються внаслідок деяких процедур, наприклад:

• синус-ліфтинг;
• реакція на чужорідне тіло;
• деякі пломби та реставрації;
• травматичне видалення зубів (утворюється ороантральна нориця — неприродний отвір між порожниною рота і гайморовою пазухою).

У разі виявлення будь-яких ознак і симптомів гаймориту рекомендується завжди відвідувати лікаря й уточнювати діагноз.

Гайморит: причини

Через вузький отвір співустя може виникнути оклюзія (порушення прохідності) і пов’язана з нею патологія простору гайморової пазухи. Обструкція (непрохідність) співустя пазухи може бути первинною по відношенню до процесу синуситу або вторинною по відношенню до запалення, що виникло в інших частинах пазухи. У разі обструкції природного співустя знижується рівень насиченості киснем і газообмін всередині гайморової пазухи, зменшується відтік слизу й утворюється його застій.

Найчастішими причинами гаймориту є:

• респіраторні інфекції;
• тривалий алергічний риніт;
• анатомічні зміни (викривлення носової перегородки, травми або наслідки хірургічного втручання);
• носові поліпи;
• стоматологічні інфекції.

Причини гострого гаймориту

Респіраторні вірусні інфекції часто спричиняють значну закладеність носа, що призводить до блокування співустя і скупчення слизу в гайморовій пазусі. Анатомічні деформації, такі як збільшення розміру носових раковин, викривлення перегородки носа, булла (повітряна кіста) носової раковини, можуть збільшити ймовірність оклюзії. Поліпи, особливо ті, що виходять із решітчастої кістки, також можуть блокувати отвір гайморової пазухи.

Будь-яка форма обструкції (непрохідності) і подальше скупчення слизу в пазусі створюють сприятливе середовище для процвітання бактерій, сприяючи утворенню гнійних виділень. Зміна тиску в поєднанні з місцевим запаленням сприяють появі болю і закладеності в цій ділянці.

Причини хронічного гаймориту

Хронічний гайморит характеризується тривалим запаленням з невідомою першопричиною. Він є частиною циклу, що включає запалення, інфекцію і подальшу обструкцію співустя. Без поліпів хронічний гайморит може бути багатофакторним за своєю природою, з одним або кількома сприяючими факторами.

Зовнішні тригери у всіх різні, але можуть включати алергію на пилок, пил, плісняву, вірусні, бактеріальні або грибкові інфекції, забруднення довкілля або тютюновий дим. Щойно сприйнятлива людина піддається впливу зовнішнього фактора, починається цикл запалення.

Бактеріальні збудники гаймориту

Нижче в таблиці представлено поширеність збудників при гострому бактеріальному гаймориті.

Одне з досліджень різної флори, виділеної в курців і людей, які не палять, показало, що в курців із гострим і хронічним гайморитом вищою є частка золотистого стафілокока з лікарською стійкістю та бактерій, які виробляють бета-лактамазу, що сприяє стійкості до бета-лактамних антибіотиків.

Записатися до лікаря:

VIVA – мережа приватних клінік. Повний спектр діагностики, консультації та лікування в одному місці. Записатися на прийом

Фактори ризику

Сприятливі фактори можуть впливати окремо або в комбінації, збільшуючи ймовірність розвитку гаймориту. До них належать:

• анатомічні особливості — призводять до зміни об’єму або розміру співустя пазухи. Вони включають викривлення носової перегородки, зарощення отворів, що з’єднують порожнину носа і носоглотку, поліпи носа, гіпоплазію (маленьку порожнину) пазухи;
• атопія (алергія) — чіткий взаємозв’язок між алергією і гайморитом залишається неясним. Сучасна гіпотеза припускає, що, оскільки вентиляційний канал перебуває в постійному контакті зі слизовою оболонкою носа, запалення в інших відділах дихальних шляхів може впливати на носові ходи, спричиняючи звуження співустя. Це підтверджується високою частотою хронічного риносинуситу із супутньою алергією;
• астма — кілька досліджень показали рентгенографічні аномалії слизової оболонки синусів у людей з астмою, особливо у тих, хто страждає на важку стероїдозалежну астму. Ці дослідження показують, що тяжкість синуситу залежить від тяжкості астми, що підтверджує теорію єдиного запалення слизової оболонки дихальних шляхів. На взаємозв’язок між астмою і синуситом вказують також дослідження, в яких люди повідомляли про поліпшення симптомів астми після медикаментозного та/або хірургічного лікування синуситу;
• аспірин — встановлено, що гіперчутливість до аспірину та НПЗП (нестероїдних протизапальних препаратів, наприклад, ібупрофену, напроксену) пов’язана з персистувальною (постійною) формою хронічного синуситу, зазвичай із наявністю носових поліпів. Разом із тяжкою астмою цей процес отримав назву «аспіринова тріада». Вважається, що механізм патогенності пов’язаний з дією аспірину або НПЗП, а не з імунологічним процесом. Наявність гіперпластичної (збільшеної в об’ємі) слизової оболонки пазух сприяє підвищенню ризику рецидивів поліпів у носі після операції з їх видалення;
• навколишнє середовище — кілька факторів пов’язані зі збільшенням частоти гаймориту. При цьому стимулювальним чинником виступає зміна якості повітря. Вищу поширеність виявлено у пацієнтів, які піддаються впливу забруднювачів повітря, включно зі шкідливими речовинами, димом і цвіллю;
• порушення роботи війкового апарату — може проявлятися у вигляді зменшення кількості війок або війчастих клітин, що призводить до утруднення відтоку слизу і створює сприятливе середовище для виникнення бактеріального або вірусного гаймориту;
• паління — зменшує присутність нормальної мікрофлори в носі та навколоносових просторах, сприяючи широкому поширенню хвороботворних мікроорганізмів і спричиняючи реакцію гіперчутливості в слизовій оболонці навколоносових пазух;
• гастроезофагеальний рефлюкс — існує припущення, що запалення може виникати під час контакту рото- і носоглотки зі шлунковими кислотами під час рефлюксу і згодом сприяти розвитку гаймориту;
• одонтогенний гайморит — вважається, що приблизно 15–24% випадків одностороннього гаймориту мають одонтогенне (стоматологічне) походження, а в деяких дослідженнях ця цифра сягає 40%.

Чи передається гайморит

Гайморит не передається безпосередньо іншій людині як інфекція. Але його виникнення може бути спричинене інфекційними процесами, які можуть передаватися. Наприклад, бактерії або віруси, що викликають нежить або грип, можуть поширюватися через краплі, кашель, чхання або дотик до інфікованих поверхонь. Якщо у людини є гайморит, контакт із її виділеннями може бути потенційним джерелом інфекції.

Як проявляється гайморит

Найчастіше у пацієнтів розвивається гострий гайморит, оскільки він починається після респіраторних інфекцій. Симптоми гаймориту у дорослих і дітей поділяються на основні та другорядні. Нижче представлено деякі з проявів, на які слід звернути особливу увагу.

Основні симптоми гаймориту включають:

• підочноямковий і верхньощелепний лицьовий біль;
• посилення болю під час нахилу вниз;
• відчуття тиску;
• відчуття закладеності/непрохідності носа;
• густі забарвлені виділення;
• гіпосмію (зниження нюху);
• лихоманку (часто зустрічається під час гострих інфекцій).

Другорядні симптоми при гаймориті присутні у деяких людей і включають:

• головний біль;
• загальну втому;
• підвищену чутливість зубів до гарячих, солодких або холодних подразників;
• зубний біль, що посилюється під час накушування, без видимих стоматологічних причин;
• загальну болючість зубів під час жування;
• неприємний запах із рота (галітоз);
• кашель;
• біль/закладеність у вухах.

Ці ознаки і симптоми гаймориту можуть варіюватися і залежать від причини запалення.

Які симптоми гострого гаймориту

Гострий гайморит проявляється зазвичай після респіраторної інфекції вірусного характеру. Після початкової 7–10-денної фази вірусної інфекції з поступовим одужанням пацієнти повідомляють про погіршення симптомів. На початковій стадії гаймориту можуть проявлятися такі симптоми: закладеність носа, нежить, біль у ділянці гайморової пазухи.

Закладеність носа і нежить є першими ознаками гаймориту. Виділення, які були прозорими на початкових стадіях вірусної інфекції, стають жовтими, зеленими або сірими. Односторонній процес захворювання також зазвичай вказує на гайморит. Пальпація в підочноямковій ділянці викликає болючість, зумовлену підвищенням тиску внаслідок застою та запалення пазухи. Температура при гаймориті може підвищуватися до 38°C. Але вона не є обов’язковим симптомом. У деяких людей гайморит протікає без температури.

У рідких випадках гайморит проявляється без нежитю. Це може бути спричинено кількома факторами, наприклад, особливостями анатомії синусів, типом інфекції або запалення та супутніми станами. Наприклад, у деяких людей спостерігається часткове блокування співусть синусів, що може спричинити розвиток запалення без явних ознак нежитю. До симптомів гаймориту без нежитю належать: лицьовий біль, закладеність носа, лихоманка, втома, кашель, зубний біль.

Як проявляється хронічний гайморит у дорослого

При хронічному гаймориті можуть спостерігатися прояви гострого гаймориту, але в більш легкій мірі, при відсутності сприятливої респіраторної інфекції. Часто скарга може бути пов’язана з недостатньою ефективністю методів лікування гострого гаймориту.

Незалежно від того, чи є причиною хронічного гаймориту носові поліпи чи ні, пацієнти часто скаржаться на лицьовий біль і тиск, нежить і легку втому. Ті, хто страждає на гайморит без поліпів, теж можуть відчувати аносмію (втрату нюху) або гіпосмію (зниження нюху). Таким чином, неоднозначність симптомів хронічного гаймориту в дорослого ускладнює діагностику тільки на підставі проявів та огляду.

Чи викликає гайморит головний біль

Гайморит — лише одна з багатьох причин головного болю, і визначити точну причину іноді складно. У більшості випадків у людей з головним болем при гаймориті спостерігаються й інші характерні прояви (закладеність носа або забарвлені виділення), і вони поліпшуються при відповідній медикаментозній терапії.

Де болить голова при гаймориті? Найчастіше при гаймориті болить голова в ділянці інфікованої гайморової пазухи (під очима, біля вилиць і носа). Головний біль з’являється внаслідок того, що повітря, гній і слиз затримуються в закупореній пазусі.

Як болить голова при гаймориті? Головний біль може описуватися як ниючий, пульсуючий або розпираючий. Під час нахилу, чхання або кашлю він може посилюватися. 

Якщо головний біль є єдиним симптомом, він рідко пов’язаний з гайморовою пазухою. У цьому випадку слід шукати інші причини, оскільки біль біля пазух не означає, що у людини автоматично є гайморит. З іншого боку, якщо пацієнт безуспішно лікувався від мігрені або інших причин головного болю, слід розглянути можливість обстеження на предмет гаймориту.

Хто лікує гайморит

Більшість пацієнтів починають із відвідування свого лікаря (сімейного лікаря, терапевта, педіатра). Люди з вираженою астмою можуть звернутися до пульмонолога або алерголога. Багатьох пацієнтів часто направляють до отоларинголога (ЛОР-лікаря), який спеціалізується як на комплексному медикаментозному, так і на хірургічному лікуванні гаймориту.

Записатися до лікаря:

VIVA – мережа приватних клінік. Повний спектр діагностики, консультації та лікування в одному місці. Записатися на прийом

Як визначити гайморит

Діагноз гаймориту ставлять на підставі клінічного анамнезу та огляду з можливим доповненням візуалізаційних досліджень та/або лабораторних аналізів. Багато із симптомів гаймориту можуть спостерігатися при інших захворюваннях, тому дуже важливо поставити точний діагноз. Останні рекомендації визначають гайморит як наявність двох або більше симптомів. Одним із цих симптомів має бути або закупорка/обструкція/закладеність носа, або виділення, що стікають із носа, або постназальне затікання, а також може бути лицьовий біль/тиск, зниження або втрата нюху.

Ендоназальний огляд у вигляді передньої риноскопії проводять за допомогою налобного освітлювача і дзеркал. Як альтернатива може використовуватися велике дзеркало отоскопа. Він може відігравати допоміжну роль у візуалізації запаленої слизової оболонки для визначення наявності та характеру виділень, поліпів або анатомічних змін.

Ендоскопія носа забезпечує поліпшену техніку прямої візуалізації носового проходу. Лікар може побачити аномалії носового ходу, включно із середньою і верхньою раковинами носа, а також співустя пазухи. Якщо діагноз гострого гаймориту ставлять здебільшого на підставі клінічного анамнезу і простого огляду, то цей метод більш актуальний при хронічному гаймориті. Ендоскопію носа можна використовувати з інтервалом у 3, 6, 9 і 12 місяців при хронічному перебігу захворювання для оцінки ступеня запалення, виділень і розмірів поліпів носа.

Огляд порожнини рота і задньої стінки глотки (орофарингоскопія) включає оцінку стану м’яких і твердих тканин. Зуби потребують ретельної оцінки, щоб виключити первинну стоматологічну причину, яка може становити 5–10% випадків гострого гаймориту. Необхідно провести детальне обстеження на наявність великого карієсу та інфекцій на зубах.

Як розпізнати гайморит за допомогою візуалізаційних методів

Клінічна візуалізація є корисним доповненням до діагностики гаймориту. Вона надає підтверджувальну та характерну інформацію, необхідну для призначення лікування.

Рентгенографія

Це доступний спосіб візуалізації гайморової пазухи, який дає змогу виявити ознаки гаймориту у дорослих і дітей. На гайморит вказує наявність одностороннього або двостороннього розсіяного помутніння в ділянці гайморової пазухи. Крім цього, можуть бути візуалізовані причини запалення, наприклад, патології зубного ряду верхньої щелепи, захворювання пародонту, кістозні утворення стоматологічного походження, наявність сторонніх тіл або поліпів.

Потилично-підборідна проекція знімка може додатково забезпечити візуалізацію всієї гайморової пазухи, при цьому скупчення рідини і потовщення слизової оболонки може бути видно під різними кутами. Але рентген не дає повного уявлення про співустя гайморової пазухи, непрохідність якого часто є причиною розвитку гаймориту. Крім припущення про наявність чи відсутність патологічного процесу, він не дає інформації про тяжкість стану.

Комп’ютерна томографія

Комп’ютерна томографія (КТ) забезпечує тривимірну візуалізацію навколоносових пазух і може підтвердити наявність чи відсутність гаймориту. Її слід розглядати тільки тоді, коли симптоми гаймориту у дорослих неясні або медикаментозне лікування першої лінії не призвело до значного полегшення симптомів. Важливо зазначити, що під час проведення комп’ютерної томографії пазух необхідно також включати зуби верхньої щелепи, щоб оцінити їхню залученість у процес захворювання.

За допомогою відповідних маніпуляцій зі знімками можна визначити місце розташування і ступінь тяжкості запалення пазух. Які ознаки гаймориту видно на КТ? На комп’ютерних томограмах чітко видно потовщення слизової оболонки, особливо виражене у випадках гаймориту з поліпами. Додаткову діагностичну інформацію можна отримати про вміст пазух, включно з рівнем повітряно-рідинного середовища. Прохідність вивідного тракту пазухи можна оцінити під час детального огляду остіомеатального комплексу на корональних зрізах, що дає змогу планувати хірургічне втручання.

Потовщення або склероз стінок верхньощелепної пазухи може свідчити про хронічне запалення, при якому ранні інфекційні процеси спричиняють демінералізацію стінок пазухи та тривалі реакції організму, що призводять до склеротичного відкладення кісткової тканини. Якщо склероз локалізується в стінці гайморової пазухи, це може свідчити про перенесену раніше операцію на пазусі.

Конусно-променева комп’ютерна томографія

Конусно-променева комп’ютерна томографія (КПКТ) надає розширену інформацію про патологічні процеси, що сприяють розвитку гаймориту, а також забезпечує більш низьку дозу опромінення, приблизно на 10%, порівняно з тонкошаровою КТ. Вона більш актуальна для випадків гаймориту стоматологічного походження, коли патологічні процеси можуть бути простежені від зуба до структури пазухи.

Магнітно-резонансна томографія (МРТ)

Це метод візуалізації, який дає змогу точніше визначити зовнішній вигляд м’яких тканин усередині пазухи. У більшості випадків неускладненого гаймориту це не має значення. Використання МРТ обмежене випадками, коли запальний процес у гайморовій пазусі присутній без очевидної обструкції, кісткових аномалій або одонтогенної патології. Вона дає змогу диференціювати запалення слизової оболонки, скупчення рідини або пухлину та визначити її походження.

Записатися до лікаря:

VIVA – мережа приватних клінік. Повний спектр діагностики, консультації та лікування в одному місці. Записатися на прийом

Як лікувати гайморит

Неускладнений гайморит можна лікувати методами консервативної терапії та лікарськими препаратами. Якщо медикаментозне лікування не допомагає, для усунення хронічного гаймориту може знадобитися операція.

Гайморит: як лікувати консервативними методами

У разі гострого гаймориту з первинною вірусною і вторинною бактеріальною інфекцією основним завданням лікування є полегшення симптомів протягом 2–3-тижневого періоду, потрібного для їхнього розв’язання. Антибіотики на ранніх стадіях не призначають. Можуть бути рекомендації щодо лікування системної вірусної інфекції, включно з фізичним спокоєм, знеболенням і збільшенням споживання рідини.

Больові відчуття в ділянці гайморової пазухи пояснюються змінами тиску, спричиненими непрохідністю співустя. Тому лікування при гаймориті, спрямоване на їх розблокування, сприятиме зменшенню болю. Під час цього процесу для зняття болю можна використовувати знеболювальні препарати у вигляді парацетамолу та ібупрофену.

Ефективними засобами для відкриття співустя та поліпшення вентиляції носового проходу є сольові розчини та протинабрякові засоби. Назальні сольові спреї та промивання носа сприяють усуненню закладеності носа, розведенню подразнювальних речовин та алергенів, зменшенню постназального затікання.

Що робити при гаймориті для промивання/зрошення носових ходів? Для цієї мети добре підійдуть назальні спреї на основі морської води або сольових розчинів. Можна також використовувати невелику кількість солі, розчиненої в теплій воді. Приготований розчин набирають у стиснуті долоні та вдихають невеликий об’єм через кожну ніздрю доти, доки носове дихання не стане чистішим. Можна використовувати й альтернативні засоби, такі як спеціальні пляшечки та шприци.

Для зняття закладеності носа можна також використовувати зволожувач повітря і парові інгаляції. Ці методи можуть надати додаткове полегшення при використанні інших методів симптоматичного лікування гаймориту, але не вважаються ефективними як монотерапія.

Чим лікувати гайморит

При збереженні симптомів довше 10 днів лікар пропонує медикаментозні методи, чим лікувати гайморит у дорослих і дітей:

• місцеві назальні протинабрякові засоби — покращують вентиляцію гайморових пазух завдяки зменшенню секреції слизової оболонки, зниженню закладеності та поліпшенню прохідності остеомеатального комплексу. Місцеві препарати можуть включати фенілефрин (0,25%), оксиметазолін (0,5%) і ксилометазолін. Їх слід застосовувати двічі на день не довше 3 днів. Ці препарати мають судинозвужувальну дію, спричиняючи подальше зниження виділень і зменшення запалення. Тривале застосування цих засобів може призвести до зворотного ефекту при відсутності стійкого звуження судин;
• місцеві назальні глюкокортикостероїди — розглядаються під час лікування затяжного гострого або хронічного гаймориту як допоміжна або монотерапія до розгляду питання про призначення антибіотиків. У дорослих вони можуть застосовуватися до трьох місяців залежно від використовуваної лікарської форми й особливо у випадках, коли фактором ризику вважається алергія. Зазвичай використовують препарати будесонід, циклесонід, флутиказон, мометазон і триамцинолон. У низці досліджень вони були визнані ефективними засобами для очищення носа і пазух. Їх слід використовувати в положенні нахилу голови назад, щоб стимулювати вплив на середній носовий прохід;
• системні глюкокортикостероїди — призначені тільки для стійких випадків хронічного риносинуситу, зокрема алергічного, а також для початкового лікування пацієнтів із підозрою на алергічний грибковий риносинусит. Вони можуть полегшити симптоми за рахунок поліпшення вентиляції носових пазух, зменшення розмірів поліпів і відновлення нюху. Сучасні британські рекомендації пропонують преднізолон у дозі 0,5 мгк/кг протягом 5–10 днів і допоміжну терапію назальними краплями з бетаметазоном, якщо пацієнти вже приймають стероїди з приводу інших захворювань;
• антигістамінні препарати — зазвичай призначають пацієнтам з алергією. Але вони можуть спричиняти згущення виділень із носа, сонливість, затримку сечі та закрепи. Тому пацієнтам, які не страждають на алергію, краще утриматися від їх застосування.
• антибактеріальна терапія — існує обмежена кількість доказів на користь швидкого лікування гаймориту антибіотиками. Кокранівський огляд 10 досліджень показав, що незалежно від методу лікування (із застосуванням антибактеріальних препаратів або без них), у 71% пацієнтів симптоми неускладненого гострого гаймориту минули до двотижневого терміну.

Як лікується гайморит антибіотиками

При виникненні гаймориту переважаючими бактеріями зазвичай є аеробний стрептокок пневмонії, гемофільна паличка та моракселла катараліс. При гострому гаймориті антибіотикотерапію проводять тільки тоді, коли симптоми не минають за 7–10 днів, або у важких випадках, коли є ознаки системного поширення інфекції, включно з лихоманкою та сильним одностороннім лицьовим болем.

Чим лікують гайморит бактеріального походження? Незважаючи на обмеженість доказової бази, деякі джерела рекомендують використовувати амоксицилін протягом 7–14 днів. Здебільшого це ефективно, але близько 20–30% штамів гемофільної палички стійкі до амоксициліну.

Американське товариство інфекційних хвороб рекомендує використовувати амоксицилін клавуланат як антибактеріальний препарат першого вибору впродовж 5–7 днів, а кліндаміцин, доксициклін, левофлоксацин або моксифлоксацин для осіб з алергічною реакцією на пеніцилін. Для більш ефективного полегшення симптомів ці препарати можна застосовувати в комбінації з глюкокортикостероїдами.

У випадках хронічного синуситу певну ефективність показало застосування макролідів у низьких дозах. У всіх випадках, коли це можливо, вибір антибіотика має ґрунтуватися на розмноженні мікробіологічної культури, отриманої з виділень із середнього носового проходу або під час хірургічного взяття зразка.

Чим лікується хронічний гайморит з поліпами у носі

Утворення поліпів — це відповідна реакція організму на дуже сильне запалення. Вони часто виникають у пацієнтів з астмою або алергічними реакціями. Пацієнти з поліпами можуть страждати від закладеності носа, зниження смаку та нюху, а також інших симптомів хронічного гаймориту.

Найкращі ліки для лікування поліпів — стероїди для місцевого або перорального застосування. Вони можуть зменшити або стабілізувати розмір поліпів. Але після припинення прийому пероральних стероїдів поліпи часто рецидивують.

Для їх видалення може знадобитися хірургічне втручання (FESS), але при самостійному застосуванні це може бути тимчасовим рішенням. Найкращі результати зазвичай досягаються при проведенні операції з видалення основної маси поліпів з подальшим щоденним промиванням стероїдами. Періодичний прийом пероральних стероїдів після операції теж допомагає звести до мінімуму ймовірність рецидиву.

Скільки лікується гайморит

Зазвичай симптоми гаймориту поліпшуються через 5–7 днів після початку лікування. Але повне одужання може зайняти від 2 до 4 тижнів, залежно від тяжкості запалення. У разі хронічного гаймориту або розвитку ускладнень можуть знадобитися додаткові заходи або хірургічне втручання.

Тут вказані орієнтовні терміни. Точну тривалість лікування може визначити тільки лікар після огляду та встановлення діагнозу.

Як лікують гайморит хірургічними методами

Хірургічне втручання проводять фахівці отоларингології, його зазвичай показано в разі невдалої лікарської терапії хронічного гаймориту або як перший метод лікування гострого грибкового гаймориту. Метою операції є досягнення нормальної функції пазух шляхом відновлення вентиляції та забезпечення фізіологічного дренажу. Це може бути зроблено шляхом:

• відкриття та розширення остеомеатального комплексу;
• видалення чужорідного тіла і поліпоїдної тканини;
• очищення пазухи від інфікованого вмісту;
• видалення хронічно запаленої слизової і кісткової тканини при збереженні здорової слизової оболонки в пазусі.

Гайморотомія — одна з хірургічних процедур, яка дає змогу розширити отвір (співустя) верхньощелепної пазухи для відтоку вмісту. Цю методику застосовують із середини 1980-х років багато практикуючих лікарів і хірургів.

Багато досліджень показують, що найбільш безпечним і ефективним методом хірургічного лікування гаймориту є функціональна ендоскопічна хірургія навколоносових пазух (FESS). Вона стала стандартним методом оперативного втручання в разі хронічного гаймориту, а зовнішні підходи використовують як доповнення в більш складних випадках або під час лікування пухлин.

Записатися до лікаря:

VIVA – мережа приватних клінік. Повний спектр діагностики, консультації та лікування в одному місці. Записатися на прийом

Показання до операції

Хірургічне втручання показане в таких випадках:

• відсутність поліпшень після медикаментозного лікування, яке має включати 3-6 тижнів приймання антибіотиків, назальних стероїдів і промивань носа;
• наявність поліпів;
• викривлення носової перегородки та інші деформації носа;
• інфекції, які можуть поширитися із синусів на сусідні структури, такі як очниці або череп;
• виразки або руйнування структур навколоносових пазух, викликані захворюваннями або травмами.

Ці показання мають бути оцінені та підтверджені фахівцем у галузі оториноларингології, який ухвалить рішення про необхідність проведення FESS у конкретному випадку.

Відновлення після операції

Одразу після операції пацієнт відзначає закладеність носа, яка може тривати протягом кількох тижнів. Можуть бути присутніми кров’янисті виділення з носа, що абсолютно нормально. Але, якщо виникає рясна носова кровотеча, необхідно звернутися до лікаря.

Інші рекомендації щодо відновлення після операції на пазухах включають:

• підняти узголів’я ліжка;
• не займатися спортом і не піднімати нічого важкого протягом щонайменше двох тижнів. Енергійні фізичні навантаження доведеться припинити на кілька тижнів;
• не сякатися протягом першого тижня після операції; 
• приймати знеболювальні засоби, які не містять аспірину або ібупрофену, оскільки вони можуть розріджувати кров.

Після операції в багатьох пацієнтів спостерігається значне поліпшення симптомів. Але організму потрібен час для повного відновлення. Деякі пацієнти можуть помітити поліпшення відразу після операції, а іншим може знадобитися кілька тижнів, перш ніж вони відчують себе набагато краще. Це залежить від кількох чинників, включно з видом і обсягом операції, а також від особистого досвіду пацієнта.

Гайморит у дітей

Незважаючи на те, що гайморові пазухи повністю розвиваються тільки до 14 років, діти все одно можуть страждати від гаймориту, і діагностувати його в дитячому віці складніше. Через незрілість імунної системи діти зазвичай хворіють на 6–8 вірусних інфекцій на рік. Деякі прояви схожі на симптоми гаймориту у дорослих, але діти частіше страждають від кашлю, дратівливості та набряків у ділянці очей.

Лікування гаймориту у дітей аналогічне лікуванню дорослих, починаючи зі зменшення впливу відомих алергенів і подразників (тютюновий дим, кислотний рефлюкс) і закінчуючи застосуванням лікарських препаратів. Як правило, діти реагують на медикаментозну терапію навіть краще, ніж дорослі.

У тих рідкісних випадках, коли потрібне хірургічне втручання, в якості початкового підходу часто виявляється успішною аденоїдектомія (операція з видалення аденоїдів), особливо у дітей молодше 6 років. При цьому видаляється збільшена тканина в задній частині носового проходу, яка може спричиняти багато симптомів гаймориту. FESS застосовується тільки в найважчих випадках.

Що буде, якщо не лікувати гайморит

Нелікований гайморит може призвести до серйозних наслідків:

• з часом симптоми можуть посилюватися;
• запалення може стати хронічним, що потребуватиме більш інтенсивного та тривалого лікування;
• тривале запалення може послабити імунну систему, роблячи організм більш вразливим для інших інфекцій;
• порушення нормального відтоку слизу з носа підвищує ризик розвитку інших проблем з носовою порожниною і прилеглими ділянками.

Чим небезпечний гайморит

Важкі епізоди гострого гаймориту трапляються рідко. Ускладнення найчастіше виникають у разі залучення решітчастих і лобових пазух, розташованих у безпосередній близькості до життєво важливих структур, включно з передньою черепною й очною ямкою.

Деякі з можливих ускладнень гаймориту:

• запалення може призвести до утворення абсцесів (обмежених гнійних скупчень) або фістул (проходів) між гайморовими пазухами і прилеглими структурами;
• гайморит може дати ускладнення на очі і викликати розвиток очних інфекцій (кон’юнктивіт, кератит, ендофтальміт);
• бактеріальні або грибкові інфекції, що спричиняють гайморит, можуть поширитися на сусідні ділянки (кістки черепа або оболонки мозку) і призвести до більш серйозних захворювань (менінгіт або абсцес мозку);
• якщо інфекцію не контролюють, вона може призвести до сепсису, що є серйозним станом, коли інфекція поширюється по всьому організму через кров і може загрожувати життю.

За даними наукового журналу The BMJ, станами, що потребують невідкладного втручання при гаймориті, є:

• кровотеча;
• випинання очних яблук/подвоєння зору;
• оніміння верхньої щелепи;
• внутрішньоорбітальні/внутрішньочерепні ускладнення;
• остеомієліт;
• ослаблений імунітет.

Слід також звертатися по медичну допомогу в разі виникнення перших ознак гаймориту для діагностики та своєчасного лікування, щоб уникнути ускладнень.

Профілактика

Профілактика гаймориту включає кілька основних заходів:

• регулярне миття рук із милом, особливо перед їжею та після контакту із забрудненими поверхнями, щоб запобігти передачі інфекції;
• правильне харчування, достатній сон, фізична активність, зменшення стресу допомагають підтримувати здоровий імунітет, що в свою чергу знижує ймовірність розвитку інфекції;
• уникнення різких змін температури, особливо в міжсезоння. Переохолодження або перегрівання може послабити місцевий імунітет у ділянці носа і збільшити ризик розвитку інфекції;
• використання зволожувача повітря, особливо взимку, щоб уникнути пересихання слизових оболонок;
• уникнення забруднених або задимлених приміщень;
• використання фізіологічного розчину або спеціальних засобів для промивання носа, щоб видалити слиз і бактерії з носових ходів;
• уникнення контакту з алергенами;
• уникнення близького контакту з хворими на ГРВІ або грип, дотримання правил гігієни.

У разі схильності до гаймориту регулярне відвідування лікаря та виконання його рекомендацій допоможе мінімізувати ризик повторного розвитку захворювання.

Поширені питання