Цистит інтерстиціальний

Інтерстиціальний цистит — запальний процес та захворювання сечового міхура, що має неінфекційну природу. Досить довго хвороба не дається взнаки, а основна симптоматика може з’явитися через кілька місяців, а буває і років. Найчастіше цей вид циститу діагностують у жінок.

Причина, через яку пацієнт починає відчувати дискомфорт і болі, що наростають — пошкодження стінок міхура. Також важливо, що в організмі знижується рівень природного захисту (імунітет), а разом з ним знижується і захист слизової оболонки сечового міхура. Внаслідок цього запальний процес розвивається в підслизових шарах, які називаються інтерстиціальними. Існує також хронічний інтерстиціальний цистит, але він не виділяється в окрему форму, оскільки це захворювання не має гострого періоду.

Симптоми інтерстиціального циститу

Перші ознаки цього різновиду циститу такі:

• болі внизу живота, а також у надлобковій ділянці;
• нетримання сечі;
• болісне сечовипускання;
• почастішання як позивів до сечовипускання, так і кількості;
• невідкладні позиви до сечовипускання (виникають різко та часто);
• постійне відчуття, що сечовий міхур непорожній.

Якщо спочатку симптоми можуть виявлятися в одиничному варіанті та не дуже погіршують якість життя, то згодом вони наростають. Перше і найяскравіше підтвердження того, що потрібно звернутися до лікаря за допомогою — проблеми із сечовипусканням. Відомі випадки, коли за короткий час симптоматика різко погіршується, а пацієнт може проводити в туалеті тривалий час — аж до кількох годин, оскільки сеча спливає безперервно.

Неінфекційний цистит у жінок має свої особливості, а симптоматика виявляється яскравішою. Зокрема, в період овуляції чи менструації ситуація може загострюватися. Також на посилення симптомів можуть впливати:

• сезонна алергія;
• статевий акт (як правило, симптоми погіршуються після нього);
• стрес — і фізичний, і емоційний.

Причини та фактори ризику

Існують різні версії того, як починається інтерстиціальний цистит. Одна з головних — наявність інфекції чи запалення. Також як можливу причину розвитку цього захворювання називають активацію тучних клітин — ці клітини багатофункціональні, відносяться до імунних, містять медіатори запалення (серотонін і гістамін, лейкотрієни й цитокіни). Всі ці речовини при вивільненні стають причиною появи симптоматики — болю, набряку, фіброзу тканин, прискорених позивів до сечовипускання тощо.

Одним з важливих факторів ризику називають дисфункцію уротелію або пошкодження слизової оболонки сечового міхура (глікозаміногліканового (ГАГ) шару). В результаті сама слизова стає крихкою, ламкою, і це сприяє появі великої кількості тріщин, а після і розривів.

Інші причини виникнення інтерстиціального циститу:

• аутоімунні захворювання — тут важливо згадати синдром Шегрена;
• зміни, пов’язані з метаболізмом азоту;
• різні нейробіологічні механізми — зокрема, підвищена активність симпатичної нервової системи;
• шкідливий вплив токсичних речовин на весь організм;
• загальна гіпоксія (погіршене кровопостачання, у тому числі органів сечостатевої системи).

В останнє десятиліття як одну з можливих причин вказують також і комплексний патогенний вплив на сечовий міхур. Під цим терміном мають на увазі мультифакторальний вплив, який у результаті призводить до швидкого розвитку інтерстиціального циститу.

Серед факторів ризику називають стать — найчастіше страждають жінки, вік — старше 30 років. Також є дослідження, які підтверджують, що ризик захворіти саме на такий вид циститу більший у світловолосих і рудих жінок, ніж у темноволосих.

Інтерстиціальний цистит — діагностика

Для встановлення діагнозу використовують як основні, так і додаткові способи діагностики. Також важливо, щоб лікар зібрав докладний анамнез — цей етап відбувається під час огляду та опитування пацієнта на первинному прийомі.

Лабораторні методи діагностики — це аналізи: ЗАС (загальний аналіз сечі) та ЗАК (загальний аналіз крові), бакпосів сечі. Після того, як отримано всі результати, лікар може направити пацієнта на:

• УЗД — тут призначають загальне обстеження всієї сечовидільної системи;
• уродинамічне дослідження (зазвичай, комплексне); 
• урографію та урофлоуметрію (частіше призначають обидва дослідження, рідше — якесь одне);
• цитоскопію;
• уретрографію.

Крім вищезгаданих діагностичних заходів найчастіше призначають ще й калієвий тест. Це дослідження дозволяє визначити, чи є слизова оболонка сечового міхура проникною.

Як лікувати інтерстиціальний цистит

Існує два основні методи лікування цього захворювання — консервативний та оперативний. Якщо говорити про схему лікування в амбулаторному форматі, то тут застосовують відразу кілька груп препаратів, хоча використання деяких груп не має під собою ґрунту (не доведена ефективність). 

Анальгетики для зниження болю в цій ситуації мало ефективні, оскільки болі найчастіше вісцеральні, отже, препарати цієї групи неспроможні на них впливати. Проте зазвичай пацієнтам призначають саме такі знеболювальні. Те саме стосується і кортикостероїдів — їхня ефективність у разі інтерстиціального циститу не доведена, а ось побічних ефектів, які посилюють і без того хворобливий стан, багато. Також не потрібні у схемі антибіотики — роль бактерій у розвитку цього циститу не доведена.

В цілому ж, медикаментозна терапія при інтерстиціальному циститі передбачає прийом пероральних ліків та застосування інстиляцій (внутрішньоміхурових). Одна з головних груп препаратів, які мають полегшити стан пацієнта — це антидепресанти. Доведено, що правильне дозування призводить до розслаблення сечового міхура, а отже, до зниження рівня болю. Також у схемі активно використовуються антигістамінні препарати, зокрема гідроксизин, який також сприяє зниженню больового синдрому. Ще пацієнту з діагностованим неінфекційним циститом призначають препарати із групи нестероїдних протизапальних — наприклад, «Напроксен», «Ібупрофен» та інші.

Внутрішньоміхурові інстиляції мають на увазі застосування протизапального препарату диметилсульфоксиду. Його вплив сприяє розслабленню стінок сечового міхура, що, своєю чергою, знижує болючість відчуттів. Стандартний курс лікування — це шість процедур, одна на тиждень. Також для проведення такої маніпуляції використовують і препарати гіалуронової кислоти. Такі препарати мають яскраво виражену обволікаючу дію, що сприяє відновленню пошкодженого глюкозоамінового шару сечового міхура.   

До схеми лікування досить частина включають і фізіотерапевтичні методи — лікування лазером, іонофорез, УВЧ, та інші.

Ускладнення при інтерстиціальному циститі

Інтерстиціальний цистит може давати різні ускладнення, оскільки складно піддається лікуванню. Якщо говорити про ті, які найбільш часто зустрічаються, то це зморщування сечового міхура, а також кровотечі (місцеві). У багатьох пацієнтів починають утворюватися камені-урати, розвивається міхурово-сечовідний рефлюкс. Якщо хвороба прогресує, а лікування розпочато не вчасно, то можуть постраждати й нирки — тут йдеться про хронічну ниркову недостатність, гідронефроз.

Профілактичні методи

Профілактика актуальна тоді, коли хвороба пролікована або пацієнт входить до групи ризику. Зазвичай, тут важливими пунктами вважають не лише дотримання водного режиму та дієту, а й цілий комплекс заходів, що призводить до виключення ризик-факторів. Зокрема, при циститі необхідно негайно звертатися до лікаря, щоб лікування було призначене вчасно. Також важливо скоригувати умови життя, щоб було якнайменше факторів, що впливають на появу захворювань сечостатевої системи.

Харчування при схильності до циститів має бути збалансованим. Продукти, які надають згубний вплив на сечовий міхур, це насамперед гостра та кисла їжа, кава та алкоголь, шоколад, оцет та глутамат натрію (міститься у напівфабрикатах). Бажано не перестаратися з цитрусовими — у великих кількостях вони шкідливі для нирок та сечового міхура.